Учора найбільше вшанована українська революціонерка — 66-річна Параска Королюк, яка за стояння на Майдані була винагороджена орденом княгині Ольги, — зустрілася з Президентом Віктором Ющенком. Як відомо, ця колоритна бабуся з Тернопілля пробула на Майдані від початку Помаранчевої революції аж до формування нової влади і за цей час встигла стати улюбленицею фотографів, операторів, політиків і просто революціонерів. Зараз рейтинг баби Параски підтримується тим, що вона приїхала зі свого села Дорогичівка навмисно, аби мирити Ющенка з Юлією Тимошенко.

Лише один місяць життя на тлі одинадцятимісячного існування. Монотонні, нудні будні, важка робота, недостатність спілкування та дешеве вино як ліки від постійного депресивного стану через тугу за Батьківщиною та рідними. Відлік часу до відпустки по днях протягом року — 300, 229,228... днів до зустрічі з мамою, дружиною, дитиною, другом... Якщо хтось вишукує рецепти щастя, то їм для щастя треба лише одне — жити на Батьківщині. Але цьому заважає серйозний чинник — відсутність роботи з нормальною зарплатнею. Тому, коли саме наші заробітчани повернуться назавжди в Україну і чи повернуться взагалі, невідомо. І в той час, коли ми роздумуємо над демографічними проблемами, чому нас «уже не 48 мільйонів», хочеться сказати: «Поверніть українців додому!». Проте за кордоном нашого роду збільшується. Як повідомив «УМ» посол України в Португалії Констянтин Тимошенко, за минулий рік у цій країні народилося 600 українців, а до кінця цього літа — ще 400.

Політичний довгожитель Леонід Кравчук виходить на нове коло публiчної діяльності. Незважаючи на свій 71 рік, схоже, саме перший Президент стане тим локомотивом, який потягне голубий вагон СДПУ(о) з тупика до станції «Парламентські вибори-2006».

Якщо на минулих виборах Леонід Макарович був лише одним з облич, які «прикрашали» список есдеків, і замикав їх першу п'ятірку (йшов після Медведчука, Прошкуратової, Зінченка й Рябіки), то зараз «ордену зів'ялої троянди» нічого не лишається, як виставити аксакала наперед, посадивши його на «білого коня». Причому робиться це в досить вигадливий спосіб — через створення так званого громадянського форуму «Об'єднаймо Україну», де Кравчук — головою.
Цілковито скомпрометований минулою владою Віктор Медведчук резонно вирішив сховатися у глибині бойових шикувань своїх симпатиків, і нічого дивного в цьому немає. Очолювати новий похід СДПУ(о) і Ко у парламент для екс-глави президентської адміністрації з його майже нуль(о)вим рейтингом означало б остаточно поховати партію. Тож не потрібно було й Гліба Павловського (який наразі залишається в Москві, хоча вже й починає коментувати українські події та припускає ймовірність своєї «професійної» присутності і на виборчій кампанії-2006 — мало йому провалів 2002-го і 2004-го!), щоб зрозуміти: потрібно пропонувати щось нове, менш одіозне й затягане, більш шановане й закамуфльоване. І есдеки не вигадали нічого іншого, як благословити на подвиги великого «улюбленця» Заходу та Сходу України Леоніда І, члена політбюро СДПУ(о).

Хіба що літературознавці, яких у нашій країні менше, ніж політичних партій, знають про існування двох варіантів цієї повісті. Перший «Бульба» вийшов у Гоголевій збірці «Миргород» у 1835 році, другий — у 1842-му. Перший Тарас Бульба не згорів на ляському вогні. І в першому «Тарасі Бульбі» Микола Гоголь ще не виступав політтехнологом російської імперської ідеї.

У новий сезон київські театри ввійшли чи ще входитимуть кожен по-своєму. Хтось — «Колесо», Театр драми і комедії на Лівому березі — стрімко, так і не дочекавшись закінчення відпусток та закриття дачного сезону. Хтось — повагом, з детальною прес-конференцією, звітом-планами, новинами з-за лаштунків — тут треба згадати Театр імені Франка, який і про гастролі розповідає охоче, і про плани, часто навіть такі, що існують на рівні ідеї, також. Не вийшло «по-людськи» презентувати новий сезон у Національної опери: прес-конференцію було заплановано в той самий день, коли Президент оголосив про відставку уряду. Із зрозумілих причин спілкування з пресою було скасоване, хоча розпочали, як і планували, 14 вересня. У п’ятницю виставою «У полоні пристрастей» свій 80-й сезон відкрив Театр імені Лесі Українки — його новиннєво-скандальний шлейф виявився настільки довгим та цікавим широкій громадськості, що творчість несправедливо була відсунута ближче до задника. На черзі — Молодий театр. (Щоправда, його шанувальникам доведеться набратися терпіння: ремонтні роботи ще тривають. І хоча відкриття заплановано на 11 листопада, цей приємний день, мабуть, доведеться змістити ближче до Нового року). Словом, мало-помалу театри повертаються до активної форми існування.

Якщо оцінювати, як розв'язував кадрові питання під час короткочасного перебування на посаді голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації, нинішній прем'єр-міністр України Юрій Єхануров, то доведеться вести мову про напівзаходи. Далеко не всіх повпредів нової влади, які цьогоріч з'явилися на чолі сільських районів, люди сприймають за стовідсотково «помаранчевих». А щодо багатьох і взагалі доводиться почухати потилицю у глибокій задумі. Мовляв, хіба ж на таких «ющенківців» ми сподівалися. Нинішні ж заклики до того, що у владних структурах мають працювати насамперед професіонали, скоріше, сприймаються за неоковирні потуги залишити систему, що склалася роками, без будь-яких змін. Бо таких професіоналів, чиї прізвища без уточнення «так званий» язик не повертається назвати, вона наплодила хоч греблю гати. Однак навіть на тлі досить невеселої загальної картини на посаді голів державних адміністрацій у сільських районах усе ж з'явилася певна частина людей, котрі справді уособлюють планку моральності, високо підняту Віктором Ющенком. Принаймні в очах значної частини громадськості. Бути для всіх милим їм не судилося навіть у фантастичному сні. Бо взялися зламати систему, яку відстоює теж досить значний прошарок нашого суспільства.

За новим законом, який схвалили наприкінці минулого тижня депутати нижньої палати, громадяни так званих «проблемних» країн будуть змушені оформляти візи лише у країнах, громадянами яких вони є, або в яких постійно проживають. Таким чином, скажімо, перуанцi, котрi мешкають у Чехiї, будуть змушені літати за океан, щоб отримати новий тип візи. «Так само можуть опинитися під загрозою громадяни Білорусі, які переховуються у Чехії від режиму Лукашенка», — зазначає сенатор Яромир Штєтіна, який різко висловлюється проти нового закону. Для 70 тисяч громадян України, які працюють, займаються підприємництвом чи живуть із сім'єю у Чехії, новий закон може принести серйозні труднощі: щоб отримати нову візу, вони будуть змушені їхати в Україну до й так перевантажених чергами чеських консульств.

Конкретний термін виведення з Лівану нашого миротворчого контингенту ще не погоджено в секретаріаті ООН, оскільки триває пошук країни, яка замінить українців у цій країні. Про це під час відвідин Президентом Віктором Ющенком навчань у Житомирській області повідомив в.о.міністра оборони України Анатолій Гриценко.

Звіт «Україна — час діяти: катування та жорстоке поводження із затриманими в міліції» відома правозахисна організація світу «Міжнародна амністія» оприлюднює сьогодні. Але про результати дослідження дізнаються не лише в Києві, де представниці Amnesty International («Мiжнародної амнiстiї») Галя Ковальська i Хеза Мак Гілл влаштовують із цього приводу прес-конференцію (інтерв'ю з ними «Україна молода» публікувала в минулому номері). За даними «УМ», інтерес до звіту висловили правозахисники Польщі, Росії, Молдови, Великобританії, США, Канади, Данії i Голландії. Тема українських тортур сьогодні пролунає i в інших куточках світу.
Тим, кому ця тема цікава, необов'язково шукати звіт, вивчати всі його 37 сторінок, 20 рекомендацій нашому уряду від Amnesty International та 12 кроків, які слід зробити Україні, щоб подолати проблему катування людей. Адже ексклюзивне право оприлюднити звіт саме 27 вересня міжнародні правозахисники надали саме «Україні молодій». Слід зазначити, що звіт представляє собою невтішні для України висновки дослідників генерального секретаріату «Міжнародної амністії» в Лондоні, які грунтуються на конкретних прикладах катування на стадії арешту та досудового утримання. Наводимо окремі уривки доповіді, які, на наш погляд, є найбільш цікавими.

Мабуть, про те, що за якихось три тижнi цiла низка лiкiв вiдпускатиметься лише по рецепту, сьогоднi в Українi не говорять хiба що немовлята. Звiдусiль чути голоси обурених людей, якi не можуть зрозумiти, з якого це дива аптекар вiдмовлятиме хворiй людини у придбаннi антибiотикiв чи контрацептивiв, якщо клiєнт не матиме на руках рецепта. Як тiльки не називали журналiсти й деякi полiтичнi сили скандальний наказ МОЗ за номером 360, нововведення мiнiстра Миколи Полiщука: смертоносний, небезпечний, геноцидний... «УМ» спробувала розiбратися, що принципово нового принесе цей документ, який ще навiть не вступив у дiю, а вже викликає серед людей так багато нарiкань...