Післявиборча політична криза у Польщі сягнула апогею — під загрозою опинилась можливість коаліції двох найбільших парламентських фракцій. Партія, що перемогла на парламентських і президентських виборах, — «Право і справедливість» — надто недипломатично повелася на виборах спікера Сейму, загнавши у кут найпотужніших своїх, уже й не зрозуміти, чи-то партнерів, чи-то конкурентів — «Громадянську платформу». У середу спікером Сейму став Марек Юрек, член фракції ПіС. За нього проголосувало 265 депутатів, за його конкурента з «Громадянської платформи», колишнього міністра оборони Броніслава Коморовського —133. Проведення Юрека на посаду спікера означає не стільки здобуття партією ПіС чергової ключової позиції у владі, скільки демонстративну готовність і надалі укладати парламентські угоди з дрібнішими фракціями Сейму в обхід ГП. Позицію «Платформи» не було враховано і у голосуванні щодо кількості віце-спікерів, тож зараз їх у президії Сейму засідатиме аж п'ятеро — кожна з фракцій матиме свого.

Коли «маленькій» людині, звичній до жорсткої економії з огляду на мізерну зарплату чи пенсію й безперспективність надій на її зростання, просто на голову зненацька падає сила-силенна грошей, імовірність того, що змушений протягом тривалого часу тримати себе у фінансових рамках щасливчик розтринькає багатство значно швидше, ніж це зробив би в такому випадку його й без того заможний колега по прихильності Фортуни, значно зростає. Наскільки в цьому випадку відрізняється від гомо сапієнса ціла держава, маємо шанс дізнатися незабаром. Після того як в Україну справді прийдуть ті «шалені гроші», які переможці конкурсу з продажу комбінату «Криворіжсталь» ще тільки повинні заплатити за своє нове придбання. А поки що, чекаючи на ці 4 мільярди 793 мільйони доларів (округлено, за курсом Нацбанку), експерти, фінансисти, журналісти й особливо політики (це вибори — ми пам'ятаємо) вже активно «ділять» ці гроші, наввипередки пропонуючи пустити їх на ті чи інші потреби. І це тільки на перший погляд здається, що будь-хто, наділений хоч трохи тверезим розумом і здоровим глуздом, замість одразу проїсти й розтринькати несподіване багатство, вклав би його в якусь прибуткову справу, аби надалі спокійно їсти й витрачати дивіденди, знаючи, що грошики тим часом працюють на нові наїдки й розваги. Жебрак, несподівано зірвавши джек-пот, додумається до цього в одному випадку з тисячі. Політик напередодні виборів не зізнається у перевагах такого витрачання мільярдів ніколи.

Обласний голова Тернопільщини Анатолій Жукінський став одним із перших щасливчиків, якого врятував від буцегарні прийнятий парламентом і підписаний Президентом закон про імунітет депутатів місцевих рад.

Олександр Омельченко є майже непереможним кандидатом на наступних виборах мера столиці. Такої думки дотримуються представники Агентства моделювання ситуацій, які позавчора провели прес-конференцію з приводу дослідження ситуації з балотуванням на міський «престол»-2006. Хоча «непереможність» мера експерти називають «технічним міфом», все ж визнають майже «безсмертність» Сан Санича на своїй посаді.

У вітчизняних ЗМІ вже з'явилися перші відгуки на фільм Костянтина Ігнатчука та Олександра Ракоїда, лейтмотивом яких є теза про те, що нарешті почалась справжня, а не штучна дискусія про журналістську гідність не лише в «кулуарно-фаховому», а й загальнолюдському сенсі. Як на мене, теза доволі збиткова. Адже совість і гідність — категорії не «вузькопрофільні» і не кишенькові. Ділити гідність на одну, з якою я, мовляв, дивитимусь в очі своїм дітям, й іншу, яку я використовуватиму в корпоративних інтересах телекомпанії, видання чи олігархічної групи, які мені платять гроші, — це, шановні, інакше як моральною шизофренією назвати не можна. Бо навіть підлість має неподільні і цілісні мотивації.

У Києві триває чи то фестиваль, чи то стихійний форум під назвою «Місяць Медіа Мистецтва», який — відповідно до своєї віртуальної сутності — вже запропонував зацікавленій спільноті кілька дивних акцій, що мали на меті хоч якось ознайомити місцевих митців-аборигенів iз буянням дигітальних технологій у європейському культурному просторі. Втім варто було б говорити не про «європейськість», а все ж таки про тотальну примарність пропонованого мистецтва — і з огляду на його сутнісь, і через його занадто вже невловимi досягнення

Здається, уперше в Києві — міжнародний кіноринок. Напевно ж — скромняк, одначе ж... Он у Москві, на фесті категорії «А», од такого ринку відмовилися. Не хочуть їхати туди чимось таким торгувати. Бо ще базар, ринок окреслиться тільки за кілька років — у росіян швидше, у нас повільніше. Це коли у нашому «пісочнику» буде цікавіше — з фінансової точки зору — гратися. Для цього треба небагато: щоби так званий пересічний українець частіше навідувався до кінотеатрів, охочіше віддавав грошенята до кінотеатральних кас.

World Press Photo, безсумнівно, — один із найяскравіших міжнародних проектів, від якого щороку отримуєш не тільки естетичне задоволення, колосальне чуттєве збурення, впорскування адреналіну, а й доста корисної інформації. Скажімо, як на мене, одна з найдосконаліших фотографій — світлина американця Крісана Джонсона (2-га премія за одиночні фото повсякденного життя) — стане прикладом для фотографів-початківців і експозиційною єдністю, і поєднанням репортажності та екзотичності. На фото бачимо молоду жінку з Німецького баптистського братства, яка грає в баскетбол на фермі своїх батьків в Огайо. Члени братства не мають доступу до інтернету, телебачення та музики, не користуються машинами та електрикою. Відтак спорт відіграє в їхньому житті важливу роль.

Ворожий фугас спрацював буквально на відстані трьох-чотирьох метрів від українського бронетранспортера (БТР-80), коли наші миротворці, як завжди, зранку, проводили планову інженерну розвідку дороги неподалік міста Ен-Нуманія. Вибух стався вчора близько десятої ранку i, враховуючи невелику відстань до БТРа, не зачепити наших бійців, які були «на броні», фугас просто не міг.