Життя схоже на проспект Перемоги у Києві: йдеш по ньому — спочатку Політехнічний інститут, потім ЗАГС, потім — цирк...

Другий рік у Черкасах триває боротьба за місцевий аеропорт. На барикадах, з одного боку, — Черкаська міська рада, а з іншого — приватна виробничо-транспортна компанія «Міжнародний аеропорт Черкаси». У 2003 році мерія уклала з цією компанією концесійну угоду, передавши їй в оренду майно аеропорту на 49 років. Щоправда, таку домовленість, зафіксовану паперами, незабаром вирішили розірвати. Ініціатором виступила міськрада, яка пояснила свій крок збитковістю та нерентабельністю аеропорту. Мерія вирішила повернути цей об'єкт у комунальну власність, і справа дійшла до суду.

Система державних закупівель завжди була темою для дискусій із політичним підтекстом. Ті, хто розгортав свою приватну комерційну справу за рахунок таких закупівель, отримали презирливе прізвисько — бізнес-тендеристи. А проте з такими речами не жартують. Звичайно, ця тема «з бородою» не варта того, аби говорити про неї з надмірним пафосом, однак, усе-таки, закупівлі, які робить держава, стосуються її життєвих інтересів. Те, що купують за бюджетні кошти у вражаючих масштабах, — це продовольство, одяг і взуття для армії, меблі для дитячих будинків і притулків для старих, зрештою, устаткування для державних підприємств тощо.

Завчасність висновків про успішне виведення економіки з «підпілля» засвідчує діяльність Запорізького титано-магнієвого комбінату (ЗТМК). Як повідомив департамент громадських зв'язків МВС України, посадові особи ЗТМК упродовж кількох років здійснювали моніторинг світових ринків у власних інтересах. Із врахуванням достовірної інформації про реальну вартість титанової губки спритники, перебуваючи на державних посадах, збували продукцію підприємства приватним фірмам за свідомо заниженими цінами.

Олег Масленников — типова жертва серіаломанії, що стиснула у своїх палких обіймах телеглядачів, прирікши їх на однотипні вечори у компанії «блакитних екранів». Він сумлінно служив у Театрі драми і комедії на Лівому березі, створив безліч оригінальних образів, був одним із найулюбленіших акторів столичних театралів і... навіть не мав уявлення про симптоми шаленої популярності. Після останніх кіноролей — у фільмах «Тобі, справжньому», «Убий мене, ну, будь ласка», «Сніжне кохання, або Сон зимової ночі» — почав помічати посилену увагу до своєї скромної персони. Роль шляхетного і винятково позитивного Сергія Буравіна у серіалі «Зцілення коханням» для Олега Масленникова стала такою собі презентацією пострадянського масштабу — протягом року він, як свідчать рейтинги, гостював у мільйонів глядачів телеканалів «Інтер» та РТР і користувався у них величезною симпатією.

Останній творчий візит «франківців» до Пітера відбувся двадцять років тому, коли ще саме місто мало зовсім іншу назву — Ленінград, а Українська драма — інше кадрово-змістове наповнення. Теперішня ж поїздка стала можливою завдяки продюсерам з Пітера, які приїжджали до Києва, переглянули репертуар «франківців» і запросили до себе на гастролі вистави «Тев'є Тевель» та «Наталка-Полтавка». Звісно, Українській драмі є що показати і крім цих спектаклів, але оскільки фінансує візит приймаюча сторона, про те, щоб повторити «подвиг» «Таганки», яка до Києва привезла сім вистав, доводиться лише мріяти.

Чому інші чвертьфіналісти не скористалися можливістю перенести свої матчі з грудня на листопад, залишається здогадуватися. Тим більше що «зимовий» футбол у наших умовах прогнозовано нагадуватиме вільну боротьбу, а не ігровий вид спорту. З іншого боку, перший чвертьфінал — київський — наштовхнув і на інший висновок: зараз вигідніше було зіграти кубковий поєдинок тому, хто перебуває на піднесенні. Адже не факт, що кияни, які щойно очолили турнірну таблицю чемпіонату, зберегли б сьогоднішні психологічні та фізичні кондиції до 18 грудня. Принаймні лігочемпіонівський досвід грудневих матчів «Динамо» підтверджує, що зима — не найліпший період для команди.

Ось так народжуються «герої нації». Луїс Гарсія, якого не дуже часто викликали з «Ліверпуля» у табір збірної Іспанії, цього разу опинився в епіцентрі загальнонаціональної уваги. У першому матчі «плей-оф» чемпіонату світу-2006 Іспанія — Словаччина мадридські форварди Рауль («Реал) і Торрес («Атлетико») стали лише «піднощиками снарядів» для бенефісу півзахисника з англійської прем'єр-ліги, який грав за збірну всього другий матч.

Олексій Михайличенко став другим серед наших фахівців, кому вдалося вивести підростаючу зміну головній команді країни у «плей-оф» молодіжного чемпіонату Європи. Чотири роки тому колектив Володимира Онищенка на цій же стадії двічі поступився швейцарцям, а Україна тоді відкрила для себе Андрія Вороніна. Піти далі за попередника у Михайличенка навряд чи вийде. Суворість регламенту полягає в тому, що, на відміну від дорослих, до фіналу молодіжної першості потрапляє вісім, а не 16 команд. І першу стикову дуель із бельгійцями — минулої суботи в Маріуполі — Міха програв.

Збірна України дала свою першу гастроль у цьому сезоні на льоду латвійського міста Вентспілс. На другий етап європейського Кубка виклику до Латвії приїхали команди України, Голландії й Польщі. Приємно, що синьо-жовті светри цього разу одягли не тільки гравці «Сокола», а й чотири легіонери з російської суперліги. Щоправда, Симчук і Толкунов зіграли лише по два матчі, бо поспішали повернутися до своїх клубів. З вищої ж ліги Росії тренери не відпустили Пастуха, Касянчука й Цируля.