Олександр Омельченко є майже непереможним кандидатом на наступних виборах мера столиці. Такої думки дотримуються представники Агентства моделювання ситуацій, які позавчора провели прес-конференцію з приводу дослідження ситуації з балотуванням на міський «престол»-2006. Хоча «непереможність» мера експерти називають «технічним міфом», все ж визнають майже «безсмертність» Сан Санича на своїй посаді.

У вітчизняних ЗМІ вже з'явилися перші відгуки на фільм Костянтина Ігнатчука та Олександра Ракоїда, лейтмотивом яких є теза про те, що нарешті почалась справжня, а не штучна дискусія про журналістську гідність не лише в «кулуарно-фаховому», а й загальнолюдському сенсі. Як на мене, теза доволі збиткова. Адже совість і гідність — категорії не «вузькопрофільні» і не кишенькові. Ділити гідність на одну, з якою я, мовляв, дивитимусь в очі своїм дітям, й іншу, яку я використовуватиму в корпоративних інтересах телекомпанії, видання чи олігархічної групи, які мені платять гроші, — це, шановні, інакше як моральною шизофренією назвати не можна. Бо навіть підлість має неподільні і цілісні мотивації.

У Києві триває чи то фестиваль, чи то стихійний форум під назвою «Місяць Медіа Мистецтва», який — відповідно до своєї віртуальної сутності — вже запропонував зацікавленій спільноті кілька дивних акцій, що мали на меті хоч якось ознайомити місцевих митців-аборигенів iз буянням дигітальних технологій у європейському культурному просторі. Втім варто було б говорити не про «європейськість», а все ж таки про тотальну примарність пропонованого мистецтва — і з огляду на його сутнісь, і через його занадто вже невловимi досягнення

Здається, уперше в Києві — міжнародний кіноринок. Напевно ж — скромняк, одначе ж... Он у Москві, на фесті категорії «А», од такого ринку відмовилися. Не хочуть їхати туди чимось таким торгувати. Бо ще базар, ринок окреслиться тільки за кілька років — у росіян швидше, у нас повільніше. Це коли у нашому «пісочнику» буде цікавіше — з фінансової точки зору — гратися. Для цього треба небагато: щоби так званий пересічний українець частіше навідувався до кінотеатрів, охочіше віддавав грошенята до кінотеатральних кас.

World Press Photo, безсумнівно, — один із найяскравіших міжнародних проектів, від якого щороку отримуєш не тільки естетичне задоволення, колосальне чуттєве збурення, впорскування адреналіну, а й доста корисної інформації. Скажімо, як на мене, одна з найдосконаліших фотографій — світлина американця Крісана Джонсона (2-га премія за одиночні фото повсякденного життя) — стане прикладом для фотографів-початківців і експозиційною єдністю, і поєднанням репортажності та екзотичності. На фото бачимо молоду жінку з Німецького баптистського братства, яка грає в баскетбол на фермі своїх батьків в Огайо. Члени братства не мають доступу до інтернету, телебачення та музики, не користуються машинами та електрикою. Відтак спорт відіграє в їхньому житті важливу роль.

Ворожий фугас спрацював буквально на відстані трьох-чотирьох метрів від українського бронетранспортера (БТР-80), коли наші миротворці, як завжди, зранку, проводили планову інженерну розвідку дороги неподалік міста Ен-Нуманія. Вибух стався вчора близько десятої ранку i, враховуючи невелику відстань до БТРа, не зачепити наших бійців, які були «на броні», фугас просто не міг.

Учора Національна телекомпанія України таки отримала нового президента. Ним став Віталій Докаленко, досі — генеральний директор телеканалу «Тоніс». Його в «олівці» — апаратно-студійному комплексі УТ-1 на вулиці Мельникова — вчора представив голова секретаріату Президента Олег Рибачук.

Новий Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Яцек Ключковський увійшов у новітню історію України минулої осені — він був спецпредставником польського уряду та президента Кваснєвського на знаменитих «круглих столах» влади та опозиції під час Помаранчевої революції. «Президент Кучма, побачивши сотні тисяч людей на Майдані, гадаю, вже тоді прийняв рішення — він не хотів силового варіанта. Він дійсно хотів певного компромісу, який би залишив владу олігархам і дав новий розподіл влади між «Нашою Україною» та її супротивниками. Але Кучма не бажав розв'язання ситуації силовими методами», — каже тепер пан Ключковський.

У 1314 році король Британії Едуард II заборонив футбол «як забаву, котра суперечить громадському спокою та призводить до розбрату з озлобленням». Про цю ж «гру з м'ячем», яка ще не мала вигляду сучасного футболу, сер Томас Еліот у книзі «Правитель» (1564 р.) теж висловився негативно: «Ця гра пробуджує у людей тваринну лють і пристрасть до руйнування». Не дивно, що й у теперішні часи «цивілізованого людства» принципове протистояння львівської та донецької футбольних команд вийшло за рамки звичайного матчу 1/8 фіналу Кубка України. Призабуті з часів виборчого періоду емоції та гнів, які позавчора спалахнули на трибунах стадіону «Україна», ще раз показали місце футболу в нашому суспільстві. Футбол ще більше роз’єднує опонентів. Водночас — запалює кожну зі сторін, а найбільше — ту, яка перемогла у важливому поєдинку.