Шедеври однієї руки

Шедеври однієї руки

Не менше сеньйора де Венедетта, президента розташованої у Римі Міжнародної академії сучасного мистецтва, здивувався і кореспондент «України молодої», коли в Івано-Франківську на порозі майстерні, що втиснулася у підвал, його зустрів, накульгуючи на обидві ноги, немолодого віку худорлявий чоловік. Де вже тут було повірити, що переді мною — майстер спорту СРСР із силової акробатики, невгамовний винахідник, відомий дизайнер і визнаний світом творець дерев'яної скульптури. Здавалося, що в дідусеві — лиш пучка духу. Аж ні — блакитні, зовсім молоді очі випромінювали задерикувате завзяття. Впевнений у собі погляд господаря заспокоїв: потрапив я за адресою. Хоча дивуватися цього дня довелося ще не раз і не двічі.

Наші сани їдуть самі...

Наші сани їдуть самі...

Відомо, що спортсмени — народ забобонний. Чи не в кожного є свої прикмети, які допомагають як слід налаштуватися на боротьбу. У збірній України, схоже, вже міцно вкорінилася сумна традиція: людина, яка несе прапор держави на церемонії відкриття Олімпійських ігор і на яку покладають високі надії, з тих чи інших причин не може їх виправдати.

Спочатку — Київська, а потім — Русь

Спочатку — Київська, а потім — Русь

Ката Ока, аспірант кафедри фольклористики при Київському національному університеті ім. Шевченка, досліджує східнослов'янський фольклор більше 13 років. В Японії вважають, що для цього достатньо вивчити російські традиції та культуру, про українську культуру взагалі не згадують. І це, на думку дослідника, неправильно, адже «ставить воза перед конякою». Після того як Ката Ока більше 10 років досліджував російський фольклор та близько трьох років український, він дійшов висновку, що українська традиція є значно глибшою, старішою та містить дуже багато рис культури тих часів, коли євразійці ще мали ознаки єдиного народу.

Тарас Стецьків: Пора збирати «помаранчеву» команду, щоб не допустити реваншу «синіх»

Тарас Стецьків: Пора збирати «помаранчеву» команду, щоб не допустити реваншу «синіх»

Виборча кампанія Громадянського блоку «Пора» — ПРП стартувала з агітаційного туру Україною. Днями з робочої поїздки на Львівщину повернувся один із лідерів блоку, із «польових командирів» Майдану Тарас Стецьків. Він був народним депутатом, керівником Національної телекомпанії, після революції вивів НТКУ з кризи. Тепер Стецьків — четвертий номер виборчого списку «Пори» — ПРП і знову — один із «польових командирів».

«Пташечка» піде наліво

Незважаючи на те, що в тісних кабінках для голосування ми змагатимемось із довжелезними «простирадлами»-бюлетенями, голосувати в певному сенсі все-таки стане легше, ніж на минулих парламентських виборах. Пригадується, як тоді люди із не дуже гострим зором (та й не тільки) скаржилися на те, що навіть знаючи номер «своєї» політичної сили в бюлетені, доводилося по кілька разів водити пальцем по рядку з її назвою, аби переконатися, що поставив позначку саме в ту клітинку, яку потрібно.

Владика Мілан: Свобода — це змога обрати добро...

Владика Мілан: Свобода — це змога обрати добро...

Виповнилося три роки, як Апостольский адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан (Шашік) приступив до виконання обов'язків. За цей час життя закарпатських греко-католиків суттєво змінилося. А за підсумками минулого року, владика Мілан, громадянин Словаччини, якому до цього довелося працювати у Римі, Південній Америці, Папській нунціатурі в Києві, визнаний журналістами «Громадським діячем» 2005 року на Закарпатті.

«Маю честь...». А совість?

«Маю честь...». А совість?

Власне до редакцій місцевих газет двоє колишніх i один нинішній начальники міліції позиваються, вимагаючи назагал понад сто тисяч «морально-компенсаційних» гривень. Запорізький кореспондент «України молодої» публічно виступив у Бердянську на захист однієї з «підсудних» газет — і невдовзі вислуховував погрози аноніма.

Сповідь «машинного» раба

Сповідь «машинного» раба

Про наркозалежність, жахливий потяг до цигарок чи алкоголю відомо всім, і лікування цих хвороб вже давно не є новиною. А от про залежність комп'ютерну мало хто чув. «Хворі» годинами можуть спілкуватися з віртуальними друзями, розкладати карткові пасьянси, будувати міста, вбивати монстрів, змагатися у перегонах. По-справжньому нервують, коли не вдається досягнути мети, по-дитячому радіють, виграючи.