Ще три дні тому величезна купа труб і залізяччя на столичному майдані Незалежності мало нагадувала ялинку. Зараз майбутня красуня вже привертає увагу мешканців міста, щоправда, поки що лише 36-метровим зростом. Тільки вчора робітники мостозагону №2 і «Київзеленбуду» розпочали вмонтовувати в металевий каркас живі ялинки. Загалом для цього знадобиться 350 деревець різного «зросту».

Українська народна партія потрохи вганяється у кризу. Намір піти на вибори у складі блоку Юрія Костенка й Івана Плюща і в такий спосіб вберегти націонал-демократичну нішу в українській політиці став авантюрним кроком. Адже шанси блоку потрапити у парламент залишаються невисокими. Зрештою, навіть якщо УНП пройде у парламент, то буде боротися за голоси «помаранчевого» електорату. Із протестом проти розпорошення голосів та роз'єднання демократичних сил і виступає значна частина уенпістів. Скажімо, депутати Володимир Мойсик, Валерій Альошин, Михайло Ратушний та Володимир Цибулько вчора вийшли з фракції Костенка й стали позафракційними.

Добре Януковичу, Ахметову і решті «синьої» компанії. Бо їм, опозиціонерам, таки справді під час виборчої кампанії можна не робити нічого — все за них зроблять опоненти, тобто «помаранчеві». Вони — «помаранчеві» — наобіцяють і не зроблять, а якщо зроблять — одразу ж перепсують або не так подадуть, організують у власному середовищі корупційні та інші скандали, знайдуть один проти одного та оприлюднять купи компромату, підуть брат на брата з відточеними списами звинувачень, зламають ці списи, в результаті — розчарують вчорашніх прихильників, загублять власні рейтинги і, відповідно, безсоромно підвищать рейтинги вчорашніх воріженьків-невдах. А вони, ті вороженьки, можуть навіть із печі не піднятися, але стати на виборах «вдахами».

За часів дерев'яних бричок люди крали один в одного коней, а тепер полюють на авто. При цьому з якоюсь епохальною стійкістю дожив до наших часів і не менш спокусливий до чужого добра охоронець правопорядку, здатний за персональну винагороду заплющити на біблійний гріх свої пильні очі. Це — як спадкова хвороба, викликана небезпечним вірусом, що не лікується ні часом, ні вакциною, ні страхом перед покаранням. Навіть смерть для декого буває привабливішою у разі, коли йдеться про необхідність приборкати себе перед давнім, мов світ, «не вкради».

У Німеччині триває скандал, який був викликаний згодою екс-канцлера ФРН Герхарда Шредера зайняти посаду голови наглядової ради в російській фірмі, яка розпочала будівництво прямого газопроводу Росія-Німеччина дном Балтійського моря. Але, як виявилося, цей скандал є лише початком «російських сюрпризів».

Нещодавно московський суд «виписав» штрафи кільком десяткам учасників антифашистського пікету. Днем раніше вони та ще півтори сотні інших представників правозахисних організацій та ліберальних партій зібралися перед мерією Москви, щоб висловити свій протест проти так званого «Правого маршу» — акції ультраправих угруповань, яка відбулася на цьому місці на початку листопада. Тоді неонацисти таким чином відзначали запроваджене владою нове свято — День народної єдності, присвячене звільненню у 1612 р. Москви від окупації польськими військами. У відповідь на акцію ультраправих демонстранти принеслиз собою антифашистські плакати з гаслами «Фашизм не пройде!» та з зображенням перекресленої свастики. Однак як тільки вони їх розгорнули, на площу перед мерією висипали міліцейські спецпідрозділи, які розігнали мітинг, до півсотні його учасників заарештували. Причиною стало те, що акція була несанкціонована.

Як би не завершився чемпіонат світу серед жінок у спортивному сенсі, в організаційному він, без сумнівів, вважатиметься провальним. І представникам міжнародної федерації, думаю, не допоможуть змінити рішення навіть враження від усіх принад Санкт-Петербурга. Найкращі команди світу зібралися ж на берегах Неви не для екскурсій в Ермітаж, а для спортивної боротьби за престижний титул. І навряд чи майже цілковита тиша на трибунах спортивних арен чемпіонату є нормальною для турніру такого рівня. Уявіть собі, що за видовищним та інтригуючим протистоянням володарів «золота» і «бронзи» — Данії та України — останньої Олімпіади у спортивно-концертному комплексі «Петербурзький» спостерігало... 250 глядачів. І кожен п'ятий з них був одягнутий у «синьо-жовту» символіку — це наші співвітчизники, які не пропускають жодного матчу українок і хоча б частково створюють «домашню» атмосферу.

Український бокс продовжує переможну ходу на світовій арені. Гучнi успіхи братів Кличків у різних вагових категоріях гідно пiдтримує молода зміна. Приміром, нещодавно Сергій Дзиндзирук у молодшій середній вазі за версією WBO став чемпіоном світу. Володимир Сидоренко так само став найкращим у світі у найлегшій вазі. Днями з журналістами в одному зі столичних розважальних центрів обидва поділилися своїми враженнями. «Що й казати, було важко у бою з пуерториканцем Сантосом, — розповідає Сергій. — Ще перед боєм ми передивилися багато його поєдинків і дійшли висновку, що він перемагає своїх суперників переважно на контратаках».

Непрогнозовано вдало виступили наші майстри спортивної аеробіки на чемпіонаті світу, що завершився у Москві: сімнадцять медалей, у тому числі шість — найвищого гатунку! Заслужений тренер України Борис Кокарєв нагадав, що востаннє «наші піднімалися на п'єдестал пошани лише у 2001 році, коли Олексій Льовкін в Марокко став «бронзовим» призером». Цьогоріч заручилися підтримкою спонсорів, тому Україна змогла делегувати до «білокам'яної» аж 180 спортсменів (навіть росіяни, акцентує пан Кокарєв, мали не таку представницьку команду; наші сусіди віддають перевагу фітнесу). Усього ж до Москви приїхали більш як тисяча майстрів аеробіки із 18 країн світу — Чехії, Франції, Фінляндії...