У ці святкові дні багато хто бажав би бути в колі родини, а не на вулиці. Але для кого свята, а для кого служба. А це і традиційні в дні зимових свят туристичні черги на кордонах, а для міліції — загальнодержавні спецоперації «Ялинка» та «Феєрверк», відповідні рейди та вилучення продукції з чудернацькими назвами: від «Анки-кулеметниці» і «Катюші» до «Летючого змія» та «Вогняної планети». Наразі «улов» правоохоронців склав майже вісім тисяч зелених красунь та близько восьми з половиною мільйонів піротехнічних виробів! Як результат — у країні зафіксовано лише шість постраждалих від святкових салютів, стверджують у МВС.

Центральна виборча комісія зареєструвала останню з політичних сил, які можна вважати якщо не фаворитом, то принаймні впливовим гравцем майбутніх виборчих перегонів, — блок партій «Пора» та ПРП. Невдовзі кандидатські посвідчення одержать 244 кандидати від коаліції, очолюваної Віталієм Кличком. При цьому майже півтори сотні «порівців»-пеерпістів одержали від ЦВК одкоша: 87 неналежним чином оформили документи, а ще 57 не подали заяви про згоду брати участь у виборах, повідомляють «Українські новини».

Щоб утерти носа есдекам на попереднiх мерських виборах, Олександрові Омельченку довелося навіть робити стійку на руках. Так він відкидав закиди свого головного опонента, члена СДПУ(о) Григорія Суркіса, у тому, що пенсіонерам, мовляв, треба лежати на дивані, а не керувати столицею. І навряд чи тоді він міг прогнозувати, що політична сила, яка випустила проти нього всю свою важку артилерію, з часом раптом дійде думки, що Омельченко насправді є навіть дуже достойним кандидатом. І, мабуть, мало хто міг подумати, що на підтримку Омельченка зголосяться політичні сили з такими різними гаслами — «Так!» і «Не так!». Але, хоч як це дивно, «Наша Україна» та СДПУ(о) таки зійшлися в поглядах на кандидатуру київського міського голови.

Після президентського призначення на посаду голови Севастопольської міськдержадміністрації Сергій Іванов насамперед поставив за мету домогтися законності у болючому питанні виділення міськрадою землі в місті. Адже земелька на чорноморському узбережжі коштує чимало, а в Севастополі — й поготів. Натомість місцевим чиновництвом земельні ділянки роками «херсонесилися» ледь не за безцінь.

Поки українська влада тішиться зі своєї перемоги, російська — радіє, що теж не без вигоди (зрештою, в результаті «Газпром» скільки хотів — 230 доларів за тисячу кубометрів газу, — стільки й отримає) для себе викрутилася із несподівано жорсткої сутички з «помаранчевим» керівництвом України, а експерти з обох сторін із калькуляторами в руках чухають потилиці, підраховуючи, хто ж таки кого «обставив» і кому досягнуті домовленості щодо постачання і транзиту газу вигідніші, політики гнуть своєї. Ще б пак — вибори ж на носі, і не скористатися такою «гарячою» темою просто гріх. Тим паче що, коментуючи як саму «газову війну», так і її розв'язку, завжди можна про щось змовчати, щось — виставити наперед, словом, «обсмоктати» ситуацію зі свого боку і з користю для себе.

Пам'ятаю, на перших курсах факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, коли ми затримувалися у факультетській бібліотеці, з великої, 350-ї, аудиторії часто виходили старшокурсники. Виходили всім курсом. Ми дивувалися, тому що так пізно, та ще й навчаючись на п'ятому курсі, коли більшість уже працює, прийти на пару цілим потоком — небувала історія. Тільки потім, коли у нашому розкладі занять з'явився курс «Зарубіжна преса», і ми познайомилися з Йосипом Дмитровичем Лосем, то так само приходили у посутенілі аудиторії і старанно записували все, що казав викладач. Потім ці конспекти були на вагу золота. Ми безтурботно, по-студентському пародіювали жести та манеру розмови Йосипа Дмитровича, жартували з його відомої фрази «бачити великі істини» та говорили одне одному вислів Карлейля, яким незмінно закінчувалися всі лекції «Зарубіжної преси»: «Працюйте, як зорі, без метушні, але не знаючи спочинку». Але майже кожен після його лекцій виніс для себе щось особливе, добре і людяне.
У Йосипа Дмитровича завжди напоготові багато цікавих, і, як виявилося, особисто мені навіть потрібних у майбутньому, сентенцій: вони сховані не тільки за його окулярами, а й у численних папках, вирізках, пожовклих та помережаних професорським розмашистим почерком листочках. І кожного разу, коли приїжджаю до Львова, обов'язково забіжу його провідати, і таких, як я — багато. Під час одних відвідин і народилася ця розмова.

— Якби до вас не було музикантів, які б вели подібні програми, чи погодились би ви взяти участь у кулінарному проекті?
— Так. Мені подобається готувати. Хоча для себе я це роблю нечасто. Лише коли приїжджають гості. Та оскільки таке трапляється мало не щодня, то останній тиждень, наприклад, я взагалі весь час куховарив. А в цій програмі, принаймні дуже на це сподіваюся, я зможу підвищити свою кулінарну кваліфікацію. Довідаюсь якісь нові рецепти.

Після вдалих телевізійних проб на власній дачі Олександр Пономарьов запропонував узяти в експлуатацію приміщення власної кухні в новенькій квартирі, до якої співак вселився перед Новим роком.

Цього року, попри всі ілюзії та хоч і безнадійні, але все-таки сподівання, ми так і не дочекалися від українського телебачення нічого схожого на передріздвяне святкове піднесення. Тричі перевіривши на свіжість домашні харчі, телеексперти разом зі звичайними українськими громадянами змушені були констатувати, що причина їхньої нудоти зовсім не у пісних передріздвяних стравах, а у верескливому хатньому монстрові з мерехтливим екраном. Тому, вітаючи наших читачів з Різдвом Христовим, ТелебУМ змушений порадити: «Шановні! Якщо ви маєте вдома відеомагнітофон, то наймудріше буде всі новорічні свята поспіль дивитися улюблені художні стрічки на касетах. Але ні в якому разі не вмикайте «ящика». На Різдвяні свята він навряд чи зможе вас потішити. Принаймні до сьогоднішнього дня жодних натяків на те, що ваше хатнє чудовисько має бажання перетворитися на казкового принца, наші експерти не помітили.

Вечір напередодні Різдва у різних краях України зветься по-різному: Святвечір, Канун, Вілія, Багата кутя. Свято це сімейне: весь рід має зібратися за святковим столом цього вечора, щоб протягом наступного року всі трималися вкупі й жили дружно. В Україні християнські традиції різдвяного святкування тісно переплетені з прадавніми аграрними звичаями й обрядами. На святковий період виносили з хати все, що нагадувало про повсякденну роботу (кросна, прядки й інший господарський реманент), адже працювати протягом усіх святок (від 25 грудня до 6 січня за старим стилем) вважалося гріхом. Оселю старанно чепурили, прибирали найкращими рушниками, вікна прикрашали витинанками з мережаного паперу, перед іконами чіпляли фігурки голубів, до стелі підвішували павуків — виплетені з житньої соломи геометричні конструкції. За народними переказами, павук обснував світ, а також спас святе сімейство, заснувавши вхід до печери, де від переслідування царя Ірода переховувалася Діва Марія з немовлям Ісусом.