Щонайменше 49 осіб загинули та 68 отримали поранення в результаті вчорашнього замаху в іракському місті Кербела, повідомила агенція «Рейтер». Терорист-самогубця підірвав себе на людній вулиці поблизу мечеті імама Хусейна — однієї з найбільших шиїтських святинь міста Кербела, що за 110 кілометрів на південь від Багдада, повідомила місцева поліція.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон, який упродовж останніх тижнів двічі потрапляв до шпиталю, — спочатку 18 грудня з мікроінсультом, а потім із проблемами серця, — позавчора ввечері знову почував себе зле. О 22.00 за ізраїльським (і київським) часом його стан різко погіршився. Новий особистий лікар прем'єра Шломо Сегев негайно прибув на ранчо прем'єр-міністра і викликав швидку допомогу. Далі події розгорталися так швидко, що поліція навіть не встигла організувати ескорт, як того вимагає закон. О 23.00 Шарон уже був у єрусалимському шпиталі «Хадасса Ейн-Карем», де лікарі діагностували черговий інсульт.

У ці святкові дні багато хто бажав би бути в колі родини, а не на вулиці. Але для кого свята, а для кого служба. А це і традиційні в дні зимових свят туристичні черги на кордонах, а для міліції — загальнодержавні спецоперації «Ялинка» та «Феєрверк», відповідні рейди та вилучення продукції з чудернацькими назвами: від «Анки-кулеметниці» і «Катюші» до «Летючого змія» та «Вогняної планети». Наразі «улов» правоохоронців склав майже вісім тисяч зелених красунь та близько восьми з половиною мільйонів піротехнічних виробів! Як результат — у країні зафіксовано лише шість постраждалих від святкових салютів, стверджують у МВС.

Центральна виборча комісія зареєструвала останню з політичних сил, які можна вважати якщо не фаворитом, то принаймні впливовим гравцем майбутніх виборчих перегонів, — блок партій «Пора» та ПРП. Невдовзі кандидатські посвідчення одержать 244 кандидати від коаліції, очолюваної Віталієм Кличком. При цьому майже півтори сотні «порівців»-пеерпістів одержали від ЦВК одкоша: 87 неналежним чином оформили документи, а ще 57 не подали заяви про згоду брати участь у виборах, повідомляють «Українські новини».

Щоб утерти носа есдекам на попереднiх мерських виборах, Олександрові Омельченку довелося навіть робити стійку на руках. Так він відкидав закиди свого головного опонента, члена СДПУ(о) Григорія Суркіса, у тому, що пенсіонерам, мовляв, треба лежати на дивані, а не керувати столицею. І навряд чи тоді він міг прогнозувати, що політична сила, яка випустила проти нього всю свою важку артилерію, з часом раптом дійде думки, що Омельченко насправді є навіть дуже достойним кандидатом. І, мабуть, мало хто міг подумати, що на підтримку Омельченка зголосяться політичні сили з такими різними гаслами — «Так!» і «Не так!». Але, хоч як це дивно, «Наша Україна» та СДПУ(о) таки зійшлися в поглядах на кандидатуру київського міського голови.

Після президентського призначення на посаду голови Севастопольської міськдержадміністрації Сергій Іванов насамперед поставив за мету домогтися законності у болючому питанні виділення міськрадою землі в місті. Адже земелька на чорноморському узбережжі коштує чимало, а в Севастополі — й поготів. Натомість місцевим чиновництвом земельні ділянки роками «херсонесилися» ледь не за безцінь.

Поки українська влада тішиться зі своєї перемоги, російська — радіє, що теж не без вигоди (зрештою, в результаті «Газпром» скільки хотів — 230 доларів за тисячу кубометрів газу, — стільки й отримає) для себе викрутилася із несподівано жорсткої сутички з «помаранчевим» керівництвом України, а експерти з обох сторін із калькуляторами в руках чухають потилиці, підраховуючи, хто ж таки кого «обставив» і кому досягнуті домовленості щодо постачання і транзиту газу вигідніші, політики гнуть своєї. Ще б пак — вибори ж на носі, і не скористатися такою «гарячою» темою просто гріх. Тим паче що, коментуючи як саму «газову війну», так і її розв'язку, завжди можна про щось змовчати, щось — виставити наперед, словом, «обсмоктати» ситуацію зі свого боку і з користю для себе.

Пам'ятаю, на перших курсах факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, коли ми затримувалися у факультетській бібліотеці, з великої, 350-ї, аудиторії часто виходили старшокурсники. Виходили всім курсом. Ми дивувалися, тому що так пізно, та ще й навчаючись на п'ятому курсі, коли більшість уже працює, прийти на пару цілим потоком — небувала історія. Тільки потім, коли у нашому розкладі занять з'явився курс «Зарубіжна преса», і ми познайомилися з Йосипом Дмитровичем Лосем, то так само приходили у посутенілі аудиторії і старанно записували все, що казав викладач. Потім ці конспекти були на вагу золота. Ми безтурботно, по-студентському пародіювали жести та манеру розмови Йосипа Дмитровича, жартували з його відомої фрази «бачити великі істини» та говорили одне одному вислів Карлейля, яким незмінно закінчувалися всі лекції «Зарубіжної преси»: «Працюйте, як зорі, без метушні, але не знаючи спочинку». Але майже кожен після його лекцій виніс для себе щось особливе, добре і людяне.
У Йосипа Дмитровича завжди напоготові багато цікавих, і, як виявилося, особисто мені навіть потрібних у майбутньому, сентенцій: вони сховані не тільки за його окулярами, а й у численних папках, вирізках, пожовклих та помережаних професорським розмашистим почерком листочках. І кожного разу, коли приїжджаю до Львова, обов'язково забіжу його провідати, і таких, як я — багато. Під час одних відвідин і народилася ця розмова.

— Якби до вас не було музикантів, які б вели подібні програми, чи погодились би ви взяти участь у кулінарному проекті?
— Так. Мені подобається готувати. Хоча для себе я це роблю нечасто. Лише коли приїжджають гості. Та оскільки таке трапляється мало не щодня, то останній тиждень, наприклад, я взагалі весь час куховарив. А в цій програмі, принаймні дуже на це сподіваюся, я зможу підвищити свою кулінарну кваліфікацію. Довідаюсь якісь нові рецепти.

Після вдалих телевізійних проб на власній дачі Олександр Пономарьов запропонував узяти в експлуатацію приміщення власної кухні в новенькій квартирі, до якої співак вселився перед Новим роком.