Червона армія увійшла в Краснодон 14 лютого 1943 року, а вже 16-го дивізійна газета надрукувала замітку про місцеве комсомольсько-молодіжне підпілля, учасники якого були закатовані фашистськими окупантами. Отже, ці замітки можна вважати приуроченими до дня започаткування міфу про «Молоду гвардію». Хоча це не зовсім так — просто кореспондента «УМ» зацікавили дещо інші аспекти в цій історії, на які, наскільки відомо, фахівці уваги не звертали.
Сьогодні і завтра в Україні гостюватиме президент Польщі Лех Качинський. Із формального боку — це пересічна офіційна поїздка глави іноземної держави, приязної до Києва, але з іншого — це візит надзвичайної важливості.
Зауважимо, що це перша закордонна поїздка Качинського після його повернення з Вашингтона, де, серед іншого, обговорювалась і підтримка української демократії та її євроатлантичний курс. Водночас польський лідер відмовився їхати з візитом до Москви, наголосивши, що не проти зустрічі з президентом Путіним, але... на нейтральній території. І йому не залежить, аби це була Варшава. Тож не виключено, що місцем порозуміння може стати саме Київ.
Найкращі і найсучасніші розробки київських проектувальників утілено на станції метро «Вирлиця», яку відкриють напередодні жіночого свята. Таку назву вона отримала завдяки своєму сусідству з мальовничим однойменним озером. Місце її розташування — проспект Миколи Бажана, на перегоні між станціями «Харківська» та «Бориспільська» Сирецько-Печерської лінії. Станція мілкого закладання, з одним вестибюлем, який приєднується до підземного пішохідного переходу через проспект. Утім проектом передбачено й інший вихід — у бік озера. Донедавна на місці станції був резервний комплекс для висадки пасажирів, однак вирішили, що його слід перепрофілювати. Відстань між станціями «Харківська» і «Бориспільська» виявилася завеликою і тому перепроектували комплекс у повноцінну станцію метро. Звісно, попередня забудова не могла не позначитися на архітектурі станції. Її неординарність полягає в тому, що посадкова платформа має вигнуту форму. Для зарубіжних метробудівців це звичне явище, а от у Києві таку платформу зробили вперше.
Якщо в Луганську дивитися не під ноги, а трохи вище голів перехожих, то може скластися враження, що це цілком сучасне місто. Навіть надсучасне — в ньому всюди навішано силу-силенну бігбордів, лайтбоксів та різноманітних «розтяжок». Їх із розрахунку на квадратний метр стільки, що, напевно, такого не зустрінеш у жодному місті Європи, Америки чи Азії. Як і півтора року тому, сьогодні на цих щитах розміщено переважно політичну рекламу, однак є й певна відмінність: сьогодні вже не з кожного дивиться кандидат на прізвище «Тому що». Сьогодні трапляються емблеми партій, які не мають жодного вiдношення до цього кандидата. Хоча й не так часто...
Донедавна інформація про те, яким насправді є енергетичний баланс держави, вважалася таємницею за сімома печатками. Однак тепер, коли енергетичну безпеку зведено в ранг національних пріоритетів, щодо цього можна почути багато чого цікавого і повчального. Скажімо, недавно на одному з «круглих столів» радник Президента України Іван Діяк оприлюдив дані про питому вагу природного газу в структурі енергетичного балансу України, — як виявляється, це 45 відсотків. Отож решту 55 відсотків становлять інші види енергоносіїв, але в якій кількості і за якою ціною — нехай кожен судить про це на свій розсуд. На такі заяви й опираються у своїх дослідженнях наші науковці, зокрема директор Інституту інформатики та управління НАН України Леонід Гамбаров. Пославшись на згадану цифру, він зробив свої розрахунки і дійшов висновку, що на енергетичному ринку «щезають» невідомо в якій чорній дірі десять мільярдів гривень, сплачених населенням за нараховані на нього енергоносії. Отож вкотре можна пересвідчитися: те, як функціонує наш житлово-комунальний комплекс і кого він «підгодовує» коло себе, — це одна із загадок вітчизняної економіки. І таких загадок в українській енергетиці чимало.
Не знаю, як кому, а мені добре відома страшна хронічна хвороба під назвою «лінь», тому спортом я ніколи серйозно не займалася. Але коли із наближенням весни традиційно не влізла (заздалегідь у цьому впевнилася) в улюблені літні джинси, то вирішила: слід щось із собою робити. У спортзал iти не дуже хотілося, та й зовсім не їсти я не вмію. А ось пропозиція знайомої піти «потанцювати у басейні» мені сподобалася. Виявляється, аквааеробіка — дуже популярний і ефективний спосіб підготувати тіло до літнього сезону, позбутися болю в спині й забути про цілу низку інших проблем. Такі тренування зараз проводять мало не в кожному басейні в Україні. У Києві — тим паче.
Якщо пропозицію схвалять депутати Європарламенту та міністри ЄС, і рішення щодо заборони потенційно небезпечних термометрів буде прийнято, вже за кілька років традиційні скляні градусники, наповнені ртуттю, зникнуть з ужитку більшості європейців. Заборона буде стосуватися ртутних термометрів для виміру температури тіла, а також кімнатних термометрів, барометрів і приладів для виміру артеріального тиску, передає агенція «Рейтер». Виняток зроблять лише для спеціального устаткування, зокрема для складних медичних приладів, яким на даний момент не можна знайти адекватну заміну.
«Будьте поблажливі до курців, вони проживуть менше, ніж ви», — вуличні плакати з таким несподіваним написом віднедавна можуть побачити мешканці різних міст Бельгії. Ідея спонукати за допомогою іронічної реклами підлітків і молодих людей відмовитися від паління, якомога простіше пояснивши їм шкоду від згубної звички, належить федеральній службі Бельгії з охорони здоров'я населення, передають «Медновини».
Далеко не всім вдається добре жити з мистецтва, та ще й по чужих світах... А 42-річний Віктор Мусіяка (Мусі), мистець із Кременчука, дозволяє собі відхиляти пропозиції паризької галереї. А також примудряється підкорити світову еліту...
Розмова з «абстрактно-фігуративним» маестро — у його паризькій майстерні.Властиво вона — не «його». Він ділиться нею з колегами: Мусі має до неї доступ буднями, вони — вільними днями. Уявіть собі мальовничий паризький квартал Менільмонтан зі своїм однойменним театром, у якому співав французький монстр мюзик-холу Моріс Шевальє; з численними майстернями й екзотичними крамничками, де кінорежисери полюбляють знімати фільми (Жак Бекер, Брайан Де Пальма...); і якому інша легендарна фігура французького мюзик-холу Шарль Трене присвятив пісню («Менільмонтан»). Сьогодні цей квартал залюднили численні іммігранти.
Класичний принцип «Святе місце порожнім не буває» чомусь і понині не спрацював під дахом Харківського театру імені Шевченка. Із трьох посад — директор, худрук і головний режисер, які ще півроку тому неподільно утримував за собою Андрій Жолдак, сьогодні без вакансії тільки перша. Це крісло «успадкувала» одразу після від'їзду великого експериментатора до Берліна професійний економіст Маргарита Сакаян. Кастинг же творчих особистостей триває і досі, проте безрезультатно. «Сам по собі новий режисер з'явитися не може, тільки через постановку вистав», — говорить пані директор. І при цьому додає, що у шевченківців уже є солідний досвід роботи без худрука і головрежа, тому колектив наявність цих вакансій як творчу драму не сприймає. Тим більше що бажаючі попрацювати з успішною трупою активно оббивають театральний поріг. Найбільш вірогідними кандидатами на співпрацю в українській драмі Харкова називають пітерця Володимира Тиккє і киян Мирослава Гринишина, Дмитра Богомазова та Андрія Білоуса.
