Від початку «елітного» скандалу, який сколихнув не лише Київ, а й усю Україну, минуло тільки трохи більше тижня (хоча, зізнаються ошукані вкладники так званого холдингу «Еліта-Центр», їм здається, що відтоді, як керівники фірми втекли за кордон з їхніми грішми, минув щонайменше місяць — так круто змінилося все життя в одну мить «знедомлених» людей). Однак «на вухах» уже стоїть не лише будівельний ринок: крах першої від початку 1990-х і, дуже ймовірно, далеко не останньої фінансової «піраміди» розворушив пресу, політиків, що напередодні виборів анітрохи й не дивно, і — а це вже дуже дивно — навіть київську міську владу.

Учора вранці близько півтисячі киян, ошуканих групою компаній «Еліта-Центр», прийшли пікетувати міську адміністрацію. Люди різних суспільних верств і вікових груп — це не були ті професійні «клакери», яких часто наймають для своїх «протестних» акцій різні політичні сили. Менеджери, працівники фірм, пенсіонерки, домогосподарки, вчителі...

Вівторок на Олімпійських іграх в Італії став для українських прихильників спорту поки що найприємнішим днем. Ні, до медального п'єдесталу наші спортсмени ще не дісталися, але перший пункт у таблицю командного заліку від України вже внесено. Пояснимо: крім медального заліку, на Іграх також є інший, де очки надають уже за потрапляння атлетів до шістки кращих.

Фестиваль приносить не тільки інформацію «на тему». Скажімо, в останньому числі журналу Variety (один із найавторитетніших кіночасописів світу) щойно прочитав про те, що російський продюсер Анатолій Фрадіс збирається робити фільм «Бабин Яр». Це буде історія про 14-річного хлопчика, який постраждав під час масової екзекуції. Передбачається, що зйомки відбудуться у Києві й під Києвом. Сценарист Грег Меллот, зніматимуть англійською.

Mайбутню Верховну Раду п'ятого скликання експерти вже встигли охрестити олігократичною. І це, можливо, вперше, коли слово «олігарх» доречне, бо грошовиті депутати п'ятої каденції завдяки політреформі будуть формувати Кабінет Міністрів. Тобто отримають майже необмежений доступ до бюджету та всього-всього, що ще залишилося незайманим у нашій країні. Золоті роки настають для наших олігархів та їхнього найближчого оточення.

Хоч би скільки дорікали високопосадовцям необхідністю чітко відокремлювати виконання їхніх обов'язків на держслужбі від роботи на рідні серцю партії та блоки, а віз і нині там. Мабуть, найбільше грішить таким «сумісництвом» другий номер виборчого списку соціалістів до ВР — голова Фонду держмайна Валентина Семенюк.

Бірманська лауреатка Нобелівської премії миру, лідер опозиції цієї країни Аун Сан Су Чжи цього року здобула ще одну шведську премiю — iменi Улофа Пальме. Нею вiдзначають осiб, якi присвячують своє життя боротьбi за демократію. Однак сама Су Чжи не прибуде на церемонію вручення нагороди, яка відбудеться в Стокгольмі 28 лютого, оскільки впродовж останніх трьох років перебуває під домашнім арештом у своєму будинку в Янгонi (столицi Бiрми). Три місяці тому правляча військова хунта продовжила арешт на наступні півроку. Від імені лауреатки нагороду та грошовий приз до неї в розмірі 50 тисяч доларів отримає її двоюрiдний брат, голова бірманського уряду у вигнанні Сейн Він.

Кожна культура, кожен кінематограф по-різному визначаються з тим, що є реалізмом. Хоча тут погляди із часом нівелюються. Скажімо, корейське кіно, яке щодо жорсткості (творчість Кім-Кі-Дука є красномовним прикладом) давно переплюнуло західне. Одначе від азійського кіно ми, за звичкою, чекаємо і особливої естетики. Чекаємо, і незрідка отримуємо бажане. У великому конкурсі Берлінале — фільм знаменитого китайця Чен Кайге «Обіцянка», який належить до покоління, що постраждало колись від так званої «культурної революції» — це коли з китайців вибивали культуру як таку, у прагненні перетворити їх на слухняних і безпомилкових роботів «великого кормчого» Мао Цзе Дуна. Досягли протилежного — ті, хто був у шістдесяті підлітками, назавжди запам'ятали урок, більше того, поклялися, що будуть культуру китайців відроджувати і народжувати заново. Китайське кіно від кінця 70-х і стало своєрідним азійським «майданом», який протестував, який пропонував свою естетику.

Днями культурний простір країни розважили дві кіноновини. Не пишу «потішили», оскільки новини ці, як в анекдоті, одна хороша, а інша — не дуже. Емоції з цього приводу відповідні — від «а таки можемо» до «знову в нас, не як у людей». Усупереч «анекдотичній» порядковості почну з новини хорошої.