Дніпропетровщина залишається єдиною областю в Україні, де ще не обрали голову обласної ради народних депутатів. Принаймні тоді, коли верстався цей номер нашої газети, ситуація залишалася незмінною. А з початком учорашньої сесії облради події набули несподіваної спрямованості. Голова територіальної виборчої комісії Анатолій Галка, який, згідно з чинним законодавством, веде сесію до обрання її голови, повідомив про ухвалу Кіровського районного суду Дніпропетровська за скаргою депутата від Блоку Юлії Тимошенко Дениса Борисенка про призупинення депутатських повноважень кандидата від Партії регіонів Олега Царьова. Підставою стало те, що він є ще й депутатом Верховної Ради. Найбільш інтригуючим є те, що Царьов вважався головним претендентом на посаду голови Дніпропетровської обласної ради.

Судячи з усього, добігає логічного завершення скандал навколо нападу на Бориспільського міжрайонного прокурора Олександра Кузовкіна. Нагадаємо, що два тижні тому в центрі столиці його кілька разів ударив пасажир «бімера», а водій іномарки прострелив йому праве стегно гумовою кулею. Навколо події одразу почалися інсинуації, деякі ЗМІ припускали, що до інциденту нібито причетний син Президента Андрій Ющенко, бо, мовляв, стріляв його охоронець, а сам хлопець знаходився поруч. Щоправда, окремі видання, заради об'єктивності, додавали, що доказів вони не мають.

Луганськ довго себе не змусив чекати і, як і низка обласних центрів України, відзначився у своїй неповазі до Конституції та державної мови. Учора слідом за міськрадами Харкова, Севастополя, Донецька, Дніпропетровська та Донецькою, Миколаївською облрадами депутати луганської міської ради ухвалили рішення про надання російській мові статусу регіональної. Повторити цей «подвиг» хочуть і херсонські обранці.

«Нафтогаз» останнім часом лихоманить. Ні, з фінансовим станом цієї компанії усе стабільно, просто за останні дні крісло керівника НАКу побувало під кількома статурами. Все почалося з того, що Апеляційний суд Києва де-факто відновив Ігоря Діденка, відомого за причетністю до справи про розкрадання грошей остарбайтерів, на посаді в.о. голови правління НАК «Нафтогаз України». Пан Діденко нібито й пройшов до будинку НАК у супроводі судових виконавців і представників правоохоронних органів. Благо, й період видався вдалим — після відставки Олексія Івченка «Нафтогаз» не мав повноцінного голови, хіба що в.о. Олександра Болкісєва.

Останнім часом земельні «оборудки» непокоять ледь не всі силові відомства. Ще тиждень тому Генпрокуратура ініціювала відновлення кримінальної відповідальності за самовільне захоплення земель, бо, на думку заступника Генпрокурора Тетяни Корнякової, відповідну статтю Кримінального кодексу раніше ліквідувала Верховна Рада, тому що це було вигідно комусь із народних обранців. А вже на цьому тижні ініціативу Різницької підтримали i на Богомольця,10. Мало того, на відміну від ГПУ в МВС заявили, що їхнім відомством уже розроблено та подано на розгляд Кабінету Міністрів законопроект, який передбачає кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років ув'язнення за самовільне захоплення земельних ділянок.

В об'єктиви телекамер та на шпальти провідних ЗМІ потрапив черговий скандал зі столичною нерухомістю. Звісно, це не рівень «Еліта-Центру», але знову йдеться про зловживання чиновників на престижному Подолі, де нещодавно «випливла» унікальна гаражна афера, що відбулася «за сприяння» колишньої київської влади. Пересічному киянину добре відомо, скільки коштує гараж у столиці, бо оренда такого «стійла» для власного «залізного коня» сьогодні не поступається цінам на оренду житла у Києві ще два роки тому.

Невід'ємним атрибутом сучасного пейзажу навколо малих і великих міст стали розкішні кількаповерхові хатинки — палаци, в яких розкошують нові українці. Нерідко грошовиті власники зводять ці маєтки на прихопленій за допомогою несумлінних посадовців земельній ділянці незаконно. Втім здебільшого кричущі факти стають хіба що предметом обурливих розмов трудового люду, від яких «крутим» хлопцям ні холодно ні жарко. Бо правоохоронці зухвалі оборудки не завжди вміють помічати.

Рік тому, 1 червня 2005 року, «УМ» опублікувала матеріал «Війна на замку, ключ у ректора» — інтерв'ю з професором Київського національного університету ім. Шевченка, доктором історичних наук Віктором Королем. Редакція не мала підстав не довіряти доктору Королю (автору п'яти сотень публікацій на тему Другої світової війни), про якого отримала схвальні відгуки від істориків України і діаспори. Тоді я не почула від викладача майже нічого нового. Про те, що гуманітарні — «ідеологічні» — факультети Національного університету, передусім історичний, не зазнали кардинальних змін після перетворення державного ладу в Україні з тоталітарного на демократичний, мені як оглядачу відділу освіти в газеті доводилося упродовж останніх років вислуховувати і від викладачів, і від студентів, і від їхніх батьків. Здивувало інше. А саме, що на вимогу громадської організації ректор вільного державного ВНЗ намагався «вплинути» на викладача. Адже Віктор Король «посмів» опублікувати дослідження про битву за Київ, базоване не на радянській ідеології, а на свідченнях очевидців.
У вересні 2005 року редакція газети «Україна молода» отримала позов до Шевченківського районного суду на основі публікації «Війна на замку, ключ у ректора». Вимога: спростувати відомості, наведені в інтерв'ю Віктора Короля.