Економічна криза в Україні, про яку так багато просторікує так звана «опозиція», мала б проявлятися бодай у чомусь — у порожніх полицях магазинів, «бунтах порожніх каструль» абощо. Натомість навіть у «базових» для себе регіонах «біло-блакитні» не можуть зібрати хоч якийсь пристойний мітинг. Зі статистикою виходить ще смішніше. Наприклад, у Луганській області за минулий рік спад якщо й відбувався, то лише в тих галузях, які міцно контролюються Кучминими вихованцями. Наприклад, у легкій промисловості, значною мірою вибудуваній під контролем ще діючого голови облради Віктора Тихонова на гроші, призначені для працевлаштування шахтарів із шахт, що «реструктуризувалися». Зате загальна сума прибутків підприємств Луганщини за рік збільшилася у два з половиною (!) рази (можна лише здогадуватися, де вона дівалося в попередні роки).

Невибаглива і неперевершена — бувають же випадки, коли префікс «не»- прикрашає — оперна діва Монсеррат Кабальє прилетіла до Києва в понеділок пообіді. Як і минулого разу, сеньйора вирішила не мчати з корабля на бал, а передбачливо залишила для репетицій два дні. Щоправда, минулого разу репетирували ще й з російською зіркою опери Миколою Басковим, а зараз — тільки Україна і Іспанія. Це, можна сказати, перший концерт, коли українець не просто виконає кілька партій у концерті світової знаменитості, а буде її повноправним партнером. І Володимир Гришко, і Монсеррат Кабальє відспівають по окремому відділенню, а також кілька дуетних пісень: іспанською та одну сюрпризну — українською.

Після першої сесії Київради минулої п'ятниці, на якій посвідчення мера таки отримав Леонід Черновецький, столицю лихоманить. Ситуацію загострює й та обставина, що міського голову обирають кияни (ним став Черновецький), а главу КМДА призначає Президент (на цій посаді ще лишається Омельченко). Раніше Сан Саничу вдавалося без проблем поєднувати два крісла. Нині ж, доки Президент Віктор Ющенко не підписав розпорядження стосовно глави міськадміністрації, у мерії зберiгається двовладдя: один уже прийшов керувати, а інший ще не пішов.

Учора Юлія Тимошенко повідомила про те, що виписано ордери на арешт її «правої руки» в БЮТ, екс-глави Служби безпеки України Олександра Турчинова та його заступника по СБУ Андрія Кожемякіна. Ці двоє політиків, нагадаємо, проходять свідками у справі, порушеній за фактом незаконного прослуховування телефонних розмов кореспондента газети «Сегодня» Олександра Корчинського.

Раніше Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Політична думка», сприймався просто як один із провідних українських політологів. Згодом він почав тяжіти до Юлії Тимошенко, і це призвело до членства Полохала у виборчому списку БЮТ на високому 50-му місці. Слід зауважити, що прогнози Володимира Івановича та його центру «Соціовимір», хоч дехто й ставився до них у ході виборів скептично, були одними з небагатьох прогнозів, які справдилися майже повнiстю, i передусiм — у частині успіху саме Блоку Тимошенко, як, до речi, i на виборах-2002. За місяць пан Володимир буде народним депутатом від БЮТ. Водночас Полохало залишиться, за його словами, і об'єктивним політологом, і науковим співробітником Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, і викладачем полiтологiї.
Сьогодні ми говоримо в основному з Полохалом-політиком. А якщо і згадуємо політологію, то передусім у контексті пояснення нею БЮТівських ідей та напрямів.

У традиціях кожного розташованого в Карпатах населеного пункту є щось своє, особливе, чого ніде більше не побачиш і не почуєш. Але мало якому гірському селу чи присілку випала честь мати власну писанкарську школу з характерним лише для цієї місцевості кольором та орнаментом. До таких щасливців належить Чорний Потік — віддалене село, що розкинулося обабіч однойменної річечки.Тутешні писанки зазвичай мають чорне тло, на якому зображені як прості композиції з листочків, квадратиків, ромбиків, кружечків, так і складніші, навіть — церкви. Чорнопотоцькі писанки великі за розмірами, або, як тут кажуть, лабаті, та цінуються на рівні із знаменитими космацькими, які розписують у сусідньому Косівському районі.

Японський ветеран Другої світової війни, який зник на сході Росії після її закінчення, знайшовся живим в Україні, повідомляє японська агенція «Кіодо». Ісіносуке Увано, якому тепер 83 роки, у війну служив на окупованому японцями Сахаліні. Після війни потрапив у полон та працював на виправних роботах.

Звичайно, сюди правильніше було приїхати у проміжок часу між 1 і 3 січня, у розпал «бойових дій» між російським «Газпромом» та нашим «Нафтогазом». Однак це було неможливим. Судіть самі: перше січня — святе діло, Новий рік. Другого, після вже двох безсонних ночей рідкісний чиновник «Укртрансгазу» врубався би, чого від нього домагається стороння людина. Третього ситуація як мінімум не поліпшилася, а у ніч на четверте «Велика газова війна» закінчилася. Можна було не поспішати. А тут іще в країні почала розгортатися передвиборча кампанія.

Федір Павлович Громадський після того, як у 1988 році втратив дружину, у Юр'ївці мешкає один. Проте самотнім себе не вважає, бо має улюблену справу. Подумати тільки — займається нею безперервно аж з 1937 року. Цікавиться Федір Павлович історією Київської Русі, дослідниками «орану — переорану». Що тут, здавалося б, незвіданого ще можна знайти? Тим паче в умовах Юр'ївки. «Комп'ютерів у нас немає, — розводить руками Федір Павлович. — Отож я використовую інший метод — математичне моделювання». Що це таке? Громадський готовий розтлумачити на пальцях. І щойно заявив таке, чому багато хто не може повірити дотепер. Ще б пак — Федір Павлович стверджує, що відома битва князя Ігоря у 1185 році, описана у «Слові о полку...», проходила на теренах ... Дніпропетровщини, а точніше — Юр'ївського району. Отож, почувши про таке відкриття, я помчав до скромного райцентру.

«Взяв би я бандуру — та й заграв, що знав...» А може, кобзу? Доречне уточнення, позаяк український струнно-щипковий інструмент має досить багату історію. Із тюркським іменем «кобза» він прижився ще при княжих дворах часів Київської Русі, що засвідчує хоча б зображення музиканта з кобзоподібним інструментом на фресках Софіївського собору. Пік кобзарського мистецтва припадає на ХVI—ХVII сторіччя, коли народні музиканти власними піснями і думами оспівували походи козаків Запорозької Січі, закликали українців боронити свою волю. З'явившись у ХV сторіччі, цю ж патріотичну місію на той час ефектно й ефективно виконувала також молодша «сестра» кобзи з грецьким іменем «бандура».