Альфреда Нобеля вважають першим винахідником динаміту тільки з тієї простої причини, що попередніх винахідників не вдалося опізнати.

Ланселот Лоутон, шанований лондонський публіцист, любив Україну, як Лермонтов свою батьківщину, — просто так, «но странною любовью». Імовірно, він бував в Україні до Першої світової, а можливо, й ні; він не спілкувався з діячами УНР в екзилі і вся його підвищена зацікавленість Україною грунтувалася лише на «спортивному інтересі» дослідника Східної Європи. Дивує, що Лоутон, підданий імперії, обстоював незалежність України — фактично колонії іншої імперії, радянської, причому в таку епоху, коли Україна була розчленована між чотирма державами і самостійність бодай якоїсь із її частин абсурдно було навіть припускати.

Будемо сподіватися, у боротьбі зі збірними Швеції, Швейцарії й Італії нашим хлопцям до снаги посісти принаймні третє місце в групі й зберегти прописку в еліті ще на рік. Це суперечить загальному стану хокею в країні, тож нашим знову доведеться виїжджати на психологічному настрої, запасі досвіду й міцності. Саме з психологічного стану хокеїстів ми почали розмову з головним тренером національної команди Олександром Сеукандом. У ролі керманича «синьо-жовтих» він їде на свій третій чемпіонат у дивізіоні А.

Новий російський фільм «Мне не больно» ще у вигляді афіші має увесь пакет привабливості для глядача. Відомий режисер — Олексій Балабанов, на його рахунку такі касові, неоднозначні, але точно не прохідні для російського кінематографа фільми, як «Брат», «Брат-2», «Війна», «Про потвор і людей», «Жмурки», піарники трактують цю стрічку як «першу мелодраму Балабанова». Загадкова «зірка» авторського кіно, актриса, режисерка, сценаристка Рената Литвинова. Піарники «просувають» головну її фішку в цій картині — Рената, на прохання режисера, збрила брови, такою особливою, за задумом Балабанова, має бути її героїня Тата. Знакова в усіх сенсах фігура для Росії — Микита Михалков у ролі олігарха, покровителя Тати. Плюс бонуси: музика Вадима Самойлова з «Агати Крісті», Дмитро Дюжев, Інга Стрєлкова-Оболдіна, Сергій Маковецький, впізнавані обличчя в епізодах — Марк Рудінштейн, Дмитро Месхієв, нове обличчя — Олександр Яценко (всі, хто знав Олексій Октябріновича Балабанова раніше, кажуть, що він — копія режисера в молодості, і зовнішність, і психофізика, і манери). Для тих, хто цікавиться не тільки продуктом, а й торговою маркою, прізвище продюсера Сергія Сельянова тільки додасть позитиву, разом із Балабановим вони зробили фільми, які сколихнули обуржуазнений російський маскульт.

Про що розмовляють митці поза сценою? Правильно, про те, що українська культура дихає на ладан, що без державної підтримки її перспективи безрадісні й невиразні, а походеньки по спонсорах можуть довести, швидше, до інфаркту, ніж до якихось матеріальних домовленостей. Такі розмови — неодмінний атрибут життя людей мистецтва. Не знаю, наскільки активно приєднується до цих справедливих нарікань композитор Остап Гавриш, але в нього вистачає часу та бажання опиратися такому стану речей реальними справами. Днями пан Гавриш презентував музичний фільм «Де смереки стрункі», музика та вірші в якому написані на основі народних мелодій Карпат.

...Андріївським узвозом бігає симпатична жінка і намагається позичити... сміттєві баки. Продавці сувенірів та антикваріату розгублено знизують плечима, але з готовністю починають радити, де ті баки гіпотетично можна орендувати. Мізансцена фестивалю моновистав «Відлуння», який проходив у Києві з 26 по 30 квітня. Тільки не думайте, що це від артистів було стільки сміття, яке не знали як утилізувати. Мистецтво — річ непередбачувана, і баки були потрібні для вистави «Життя у картонних коробках» болгарського актора Ніколая Урумова, який грав бомжа.

Учора в рамках офіційного візиту до Литви Президент України Віктор Ющенко взяв участь у представницькій конференції «Спільне бачення спільного сусідства». У конференції, яка була присвячена питанням новопосталих демократій у пострадянській Європі та євроінтеграції, взяли участь також керівники Грузії, Латвії, Польщі, Естонії, Молдови, Румунії, Литви. Крім них, почесними гостями вільнюської конференції були глава дипломатії ЄС Хав'єр Солана і віце-президент США Дік Чейні.

Перший керівник спецслужб посткомуністичної Польщі, «інквізитор гебістів» Кшиштоф Козловський, у 1990-х — «прообраз польського Луценка», розповідає «УМ» про перебудову польського КДБ і про радянських дипломатів-шпигунів, які передавали інформацію в Москву безпосередньо з кабінетів польських міністерств