Запорізькі аграрії намагаються бути подалі від пустопорожніх дискусій амбітних політиків і щоранку виходять у поле, аби жити не словом, а ділом. В оптимальні, з огляду на агротехнічні вимоги, строки в регіоні завершено сівбу ярових на відведених для цього 1,057 мільйона гектарiв, каже начальник головного управління агропромислового розвитку Запорізької ОДА Володимир Журавльов. Не забули хлібодари і про обробіток посівів гербіцидами, культивацію просапних культур і підживлення озимини. До речі, в регіоні планують зібрати принаймні 750 тисяч тонн пшениці.

«Оці хлопці у нас працюють лісорубами, вальщиками, але коли треба вести прополку, то ніхто не цурається цієї роботи: за чотири дні вони просапали 11 гектарів лісу, залишилася ще половина», — пояснює «УМ» лісничий Хлипнівського лісництва Борис Юрченко і знайомить нас зі своїми працівниками — Володимиром та Миколою Мельниченками, Олексієм Атамасем, Борисом Деркачем, Сергієм Шкапенком, Тетяною Красунько, Михайлом Любарським та Людмилою Поліщук.

Фестиваль — не тільки свято, а й змагання, такий собі чемпіонат. Відтак у ньому бажана інтрига, аби до останнього всі намагалися прорахувати, вгадати кінцевий результат. У Москві цього не трапилося. Конкурсна програма із 17 фільмів була на диво рівною, за винятком двох-трьох стрічок, які лишаються на совісті відбіркової комісії. Відтак питання про те, хто ж виграє, а хто програє, навіть не поставало, що програмувало байдужість до вердикту журі на чолі з польсько-французьким режисером Анджеєм Жулавським.

На 18-му чемпіонаті світу в Німеччині залишилося зіграти лише чотири матчі. Наша національна команда на своїй дебютній першості дійшла чвертьфіналу, де минулої п'ятниці програла збірній Італії. Результат гідний поваги, але треба зважити на те, що вище голови підопічні Блохіна не стрибнули й жодного суперника класом вище за себе не здолали. Більше того — поважним командам Іспанії й Італії та посередній Швейцарії «синьо-жовті» так і не забили жодного м'яча. Тож приводів для особливих дифірамбів і зведення футболістів до рангу великих начебто й немає. Але, як казав свого часу Лобановський, гра забувається, а результат залишається. А результатом виступу збірної України стало те, що «мундіаль» вона завершила на п'ятому—восьмому місцях, які поділила з командами Аргентини, Бразилії й Англії. Непогана компанія. Та хай навіть на восьмому — з урахуванням різниці забитих і пропущених у чвертьфіналах голів! У нас за спиною залишилися такі авторитетні у футбольному світі збірні, як Чехія, Голландія, Мексика, Швеція, Іспанія. Тож, мабуть, недарма «синьо-жовтим» збірникам присвоїли «за фактом» звання заслужених майстрів спорту України.

Якщо виліт збірної України у чвертьфіналі сприймався як звичайна справа, бо команда Блохіна й так уже дісталася надто далеко, то результати всіх інших баталій на цій стадії «мундіалю» більшість оглядачів вважає несподіваними. Вперше за останні 24 роки до півфіналу пробилися суто європейські команди. Тоді, у 1982-му, першість проводилася також у країні Старого світу — Іспанії, а чемпіонами стали італійці.

Грати матчі ще якогось турніру під час чемпіонату світу з футболу — річ невдячна. І не лише тому, що вся увага прикута до найголовнішої футбольної події чотириріччя, а й суто з кадрової точки зору. Що це таке, відчув на собі в неділю «Дніпро», який відкрив єврокубковий сезон матчем другого раунду Кубка Інтертото. В 70-тисячному словацькому місті Нітра наставник дніпропетровської команди Олег Протасов не міг розраховувати на гравців збірної України Шелаєва, Русола, Єзерського та Назаренка. Без цього квартету сезон довелося розпочинати з поразки.

На хвилі розвитку комсомольської преси — більш вільнодумної, ніж «офіційна» комуністична, — в надрах ЦК Компартії УРСР визріває геніальний план: створити свою, комуністичну молодіжну республіканську газету. Для втілення цього завдання в життя підшукується група товаришів, якi пройшли школу офіціозу «Радянська Україна», на чолі з 35-річним Михайлом Дорошенком. Назва «Україна молода» — плід фантазії власне Михайла Івановича. Перший логотип розробив відповідальний секретар Олександр Саліков.

Їх у «Борисполі» ледь не задушили — українських футболістів, які повернулися з Німеччини значно пізніше, ніж від них того очікували. Не скажеш, що зі щитом, адже в 1/4 фіналу вони програли італійцям з рахунком 0:3. Але ж і не на щиті, а своїм, досить бадьорим ходом.

Є у творчій скарбниці нашого дотепного народу приказка, згідно з якою нелюбов однієї особи до іншої відображається в небажанні навіть природні потреби справляти в радіусі кілометра одне від одного. Простіше кажучи, «так його не люблю, що навіть с.... на одному полі не сяду». Але в політиці, як відомо, все не як у людей. І, скажімо, в сяючій білою плиткою парламентській вбиральні хтось із лідерів «синьо-білої» опозиції може спокійнісінько пристроїтися поруч котрогось із керманичів «помаранчевої» більшості, даючи журналістам чоловічої статі чудовий привід вихвалятися перед колегами-жінками ситуативним «дзюрчанням у такт» із, приміром, «дуетом» суто умовних Януковича і Єханурова. Натомість коли йдеться про можливість тим самим політикам сісти за один стіл, вони десять разів подумають, перш ніж погодитися. Здавалося б, таку добру ідею ініціював Президент і підхопили «коаліційні» парламентарії — сісти й розв'язати всі суперечки з опозицією за «круглим столом». Але не склалося. Чи то не підійшов асортимент «закусок», де замість бутербродів із чорною ікрою планувалося «поглинати» чергові нудні папери, чи то компанія комусь не сподобалася, але призначене вчора на 11-ту годину засідання «круглого столу» завершилося черговим «пшиком». Навіть більше — черговим, тепер уже розширеним ультиматумом, який за принципом «найкращий захист — це напад» висунула провладній коаліції опозиційна меншість.