Ще недавно по київських вулицях гуляло безліч «міланістів» — значно більше, ніж навіть «динамівців», здебільшого з номером «7» на спинах і написом Shevchenko. Тепер же на зміну червоно-чорним футболкам приходять темно-сині. То тут, то там зустрічаєш молодих людей у формі англійського «Челсі». Воно й зрозуміло: кумир українських футбольних фанів змінив клуб, відповідно до цього змінюється й екіпірування його прихильників.
Андрій Шевченко прибув до тренувального табору «аристократів» у Лос-Анджелесі з тижневим запізненням — тренер Жозе Моуріньйо дозволив їм зі ще одним новачком команди, німцем Баллаком, таке послаблення з огляду на складний попередній сезон включно з чемпіонатом світу. Але зрештою капітан збірної України таки був представлений як гравець «Челсі», одержавши свій улюблений 7-й номер. I почав радувати англiйських журналiстiв усiлякими одкровеннями. Але краще б «новий англiєць» цього не робив...

Верховна Рада не розпущена, Прем'єр-міністр не призначений, «широка» коаліція не створена і, головне, меморандум про національну єдність, названий Універсалом, не підписано — такими «плідними» були попереднi підсумки «круглого столу» станом на понеділок. І це — незважаючи на те, що в напружених переговорах пройшла вся п'ятниця і навіть шмат суботи включно з проміжною ніччю: найперші політики держави (насамперед — Голова Верховної Ради Олександр Мороз і лідер Партії регіонів Віктор Янукович, до яких час від часу приєднувався хтось із «нашоукраїнців»), почергово усамітнюючись із Президентом у маленькій кімнаті поруч із його кабінетом, намагалися досягти компромісу. У цей час їхні колеги сиділи в залі з велетенським круглим столом і читали газети, нудилися або розважали одне одного світськими бесідами. Вчора лідери говорили вже без «сторонніх»...

Не встиг телеканал СТБ відійти від інциденту з депутатом-«регіоналом» Калашниковим, як його можуть чекати нові неприємності. На цей раз спровоковані невгамовною бабою Параскою, кавалером ордена княгині Ольги III ступеня та героїнею Помаранчевого Майдану. Через свою непримиренність у словесній боротьбі з представниками старої влади вона наробила проблем кільком всеукраїнським телеканалам, які мали необережність процитували 70-річну пані Королюк.

Минулої п'ятниці Шевченківський районний суд Києва приступив до розгляду позову, поданого головою СБУ Ігорем Дріжчаним, його відомством та екс-головою СБУ Володимиром Радченком до газети «Україна молода». Дивно, але початок цього судового процесу став цілковитою новиною для відповідача, тобто для самої газети. Фактично i сторона позивача, i Феміда зібралися й зметикували на двох, що не може не обурювати. З іншого боку, це породило сумніви в неупередженості та об'єктивності самого суддівства.

Попри нинішнє політичне роздоріжжя, на думку Григорія Явлінського, українська ситуація все одно здоровіша, ніж російська, хоча українцям і не вдалося роз'єднати бізнес та політику. А саме це, за словами російського ліберала, мусило би стати запорукою успіху.
Україну Явлінський знає не з чуток — він народився і виріс у Львові. Він визнає Львів «малою батьківщиною», каже, що розуміє це місто і знає тут кожен камінь. Раз на рік він неодмінно приїздить до Львова, адже тут живе його брат і поховані батьки. Явлінський готовий особисто прислужитися українсько-російському порозумінню. Проблема наразі в одному — людина з таким способом мислення не є президентом Росії.

Взагалі Володимира Стретовича можна назвати аксакалом парламентської «правової» діяльності. У Верховній Раді ІІ скликання він був головою Комітету з питань правової політики і судово-правової реформи. У минулій Верховній Раді очолював Комітет iз питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Що й казати — завдання не з легких. Переобравшись до парламенту V скликання, він очолив Комітет iз питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Перше інтерв'ю на «новій-старій» посаді лідер партії «Християнсько-демократичний союз», один із фундаторів блоку «Наша Україна» дав саме «Україні молодій».

Днями під дверима однієї з київських квартир зібралося напрочуд чимало людей — до цього помешкання переїжджало подружжя Наталі та Сергія Гедзів, які створили перший у Києві дитячий будинок сімейного типу. Річ у тім, що Наталя та Сергій виховували сімох дітей у трикімнатній квартирі, а тепер, коли кількість дітлахів збільшилася до дев'яти, адміністрація Святошинського району забезпечила родину-героя цілою шестикімнаткою з ремонтом та меблями. До того ж представники адміністрації й на новосілля прийшли з подарунками: футбольними м'ячами, ракетками для настільного тенісу, пральною машиною, чайним сервізом, тренажером Євмінова (пан Євмінов, до речі, свою знамениту «дошку» вручав особисто і побажав, щоб у дітей не було сколіозу). Був також, звісно, і великий торт. Діти щиро раділи і подарункам, і можливості попозувати перед камерами.

Не сидиться Теодору Рєзвою вдома — то тягне його у самотнє плавання океанами, то на екстрим-раллі. Сьогодні, у суботу, він вирушає разом із представниками одеського клубу екстремального автотуризму «Напрямок» у чергові мандри. На чотирьох джипах 10 відчайдухів попрямують в Архангельську область, аби проїхати там по Печерському тракту. «Він був побудований ще у 19 столітті, — розповідає «УМ» Теодор Рєзвой, — якийсь час ця дорога використовувалася як поштовий тракт, але її закинули ще в 40-х роках.

Цікаво, як він спить у тому своєму котеджі на Софійській Борщагівці, побудованому лютою працею по десятках сцен, під власною орудою та «рукою власною»? Мабуть, перебира уві сні ногами і вигукує під ніс, як той персонаж у фільмі Олексія Германа — «Швидко,швидко...швидко!» Це тільки робоча гіпотеза. Але, напевне, він мав спати таким робом і по студентських гуртожитках, і по найманих квартирах, і в закордонних готелях.