Києво–Могилянська академія намагається з’ясувати, чому Міністерство освіти суттєво урізало їй обсяги з держзамовлення. «Перспектив оскарження немає, бо вступна кампанія триває дуже короткий час. І за цей час не може бути якогось такого судового рішення, — сказав у інтерв’ю «Німецькій хвилі» президент НаУКМА Сергій Квіт. — Але ми вивчатимемо це питання. Якщо логіка розподілу держзамовлення буде для нас непрозорою або з ознаками корупційної діяльності, тоді це так не залишимо».

Цьогоріч уперше в Україні апробується електронна подача документів. Одні фахівці радять не ризикувати і нести документи в приймальну комісію особисто, водночас міністр освіти Дмитро Табачник запевняє, що «система працює нормально». І додає: «Не помиляється той, хто нічого не робить». «УМ» вирішила дізнатися, якi труднощі найчастіше виникають під час електронної реєстрації.

Міністерство освіти затвердило нові Типові навчальні плани для початкової школи, які буде впроваджено в 1—4 класах упродовж 2012—2016 років. Експерти зазначають, що це було необхідно, оскільки українська школа повернулася до 11–річного навчання, тоді як попередні плани (від 2005 року) були розраховані на 12–річку.

Сьогодні стартує вступна кампанія. На щастя, абітурієнтам не доведеться штурмувати приймальні комісії, як передбачалося, в стислі терміни. Міносвіти подовжило строки здачі документів у виші, тож тепер замість 15 діб абітурієнти мають на це вдвічі більше часу — з 1 до 31 липня включно. В міністерстві вважають, що це зменшить черги до вишів та розвантажить роботу приймальних комісій.

Війні вже 70. Вона старіє й віддаляється від нас, але ті, хто хотів би її забути, наче на зло, пам’ятають усе до найменших дрібниць. Така вже природа людської пам’яті — можеш не згадати, що було вчора, зате картинки минулого чітко стоять перед очима. Тим десятьом жінкам, чиї долі лягли в основу експозиції під назвою «Тріщина крізь усе життя», повертатися в пережите важко. Але на прохання представників Крайового об’єднання «Рейнланд», яке підготувало виставку, що відкрилася вчора у Львові в Національному музеї «Тюрма на Лонцького», вони згадують непрості роки своєї молодості.

«Сучасній людині зрозуміти, що таке війна, відчути й усвідомити її біль і жах — неможливо... Я й досі не розумію, як ми могли не спати по кілька діб, проходити десятки кілометрів, а потім кидатися в бій. Дивно, але нелюдську втому тоді мов рукою знімало», — згадує 85–річний киянин Андрій Лучук. З Андрієм Михайловичем та його дружиною Людмилою Юхимівною, давнiми шанувальниками «України молодої», ми розмовляємо в їхньому затишному будиночку, що в приватному секторі Києва. Тут, усього за кілька сотень метрів від гамірного проспекту Науки, стоїть дивовижна тиша. Просто з подвір’я видно пагорби Голосіївського лісу — здаля тутешній краєвид чимось нагадує Карпати. Але замість милуватися цією красою — ми розмовляємо про війну...

В Одесі, де людям регулярно падають на голову балкони, гаряча вода зникає в кранах разом із опалювальним сезоном, а Чорне море скоро дійсно буде чорним від бруду, мабуть, немає нагальніших проблем, ніж мовна. Бо саме цим питанням, а не вирішенням комунальних проблем, найбільше переймається мер міста Олексій Костусєв. Чого тільки варта його заява про те, що всім школам міста надано статусу двомовних! Як пояснює сам Костусєв, «ми за те, аби ніхто нікому не нав’язував, якою мовою говорити, якою мовою вчити дітей». Мовляв, батьки тепер самі обиратимуть, якою мовою їхнім дітям у школі викладатимуть предмети. Але якщо в класі 20 дітей захочуть навчатися російською, а 10 — українською, особисто ви вірите в те, що права тих десятьох будуть забезпечені? Я — ні. Гадаю, що й пан Костусєв дуже надіється, що тих десяти україномовних школярів просто не набереться, бо, за його ж словами, «Одеса — це російськомовне місто».

«Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас...» — так зазвичай починав свою вечірню казку знаменитий ведучий програми «На добраніч, діти». З розкішними козацькими вусами, у незмінній вишиванці він звертався до української малечі з інтер’єру простої сільської хати, прикрашеної вишитими рушниками. І розповідав неодмінно українські казки. Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате малеча його дуже любила, вважаючи дідуся з телевізора своїм, рідним. А от про життя цієї непересічної людини ми знаємо зовсім мало. Навіть справжнє ім’я та прізвище Діда Панаса мало кому відоме. З нагоди 100–річчя телеведучого ми й вирішили зазирнути в його життя поза екраном. Отже, як полюбляв говорити Дід Панас, «вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько»...

Тести з української мови та літератури, які учасники Зовнішнього незалежного оцінювання писали 2 та 3 червня, несподівано обросли скандалом. Абітурієнти скаржаться, що завдання під час цих двох сесій були різної складності, а відтак вважають, що їх було поставлено в нерівні умови.

Учора під стінами столичної мерії ходили з протягнутою рукою «вчителі». У подертих шкарпетках, стоптаних туфлях і з латаними капелюхами у руках вони просили милостиню у «батьків». Причинне місце «педагогів» прикрашали величезні фігові листки з написом «Російськомовні класи». У цей час «школярі» власноруч виготовляли з паперу навчальні посібники — підручники, контурні карти, м’ячі для фізкультури та комп’ютери для інформатики. У такий спосіб активісти громадських рухів «Не будь байдужим!», «Відсіч» та Молодого народного руху красномовно проілюстрували ситуацію, яка склалася в українській освіті. Ми маємо голих і босих учителів зі злиденною зарплатою, учнів, які вчаться без підручників і комп’ютерів, зате нас намагаються ощасливити перспективою російськомовних дитячих садочків і класів у школах! «Аби прикрити свою недбалість — невміння забезпечити безкоштовні підручники, тестові завдання, шкільне харчування та гідну зарплату освітянам, — чиновники вигадали «подачку» виборцеві — російськомовність», — наголошують активісти руху «Не будь байдужим!».