Ще один привід зауважити, як швидко летить час: ніби недавно «Україна молода» входила на ринок вітчизняної преси, ніби вчора на вечірній «літучці» піднімали келихи з нагоди виходу у світ тисячного номера, а сьогодні маємо вже тритисячний. За мигтіннями щоденного конвеєра ледь устигли помітити цю «магію круглих цифр». Але що не кажіть, а цей «міленіум» — таки привід підсумувати минуле й зробити прикидки на майбутнє.

«Ой, та не смішіть мої тапочки — ну кого цікавить, що він там зараз скаже? І так же ясно — буде їм відставка. А шоб нє наглєлі!». Так на прохання кореспондента «УМ» не заважати слухати звіт міністра закордонних справ Бориса Тарасюка відреагувала весела парочка — не надто відомий депутат «антикризової» коаліції плюс його помічник. За хвилину до колишнього Генпрокурора Святослава Піскуна, який також опинився поряд із авторкою цих рядків, підійшов голова Комітету ВР з питань бюджету Володимир Макеєнко й, привітавшись зі Святославом Михайловичем, голосно, «на публіку», почав розповідати: «Як добре, що у них там (у США. — Авт.) перемогли демократи — тепер із півроку вирішуватимуть свої питання, і їм буде не до нас (себто України. — Авт.). А ми (а це вже розумійте, як хочете. — Авт.) зможемо тут повністю взяти владу у свої руки».

Правоохоронці відпрацьовують шість версій убивства гендиректора компанії «Галімпекс-Склодзеркальний завод» Богдана Дацка, скоєного у Львові у вівторок. Про це повідомив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, перебуваючи у Львові. У принципі, сам виїзд міністра внутрішніх справ до міста вказує на великий резонанс злочину. Воно й не дивно: за останній рік у Львові скоєно кілька резонансних убивств, жертвами яких стали бізнесмени та місцеві політики (рік тому — Степан Сенчук, на початку року — Ярослав Вовчак; кілька тижнів тому скоєно замах на Романа Федишина). Жоден із цих злочинів не розкритий.

Поява 42-річного Андрія Матковського у кріслі секретаря Полтавської міської ради (за умов хронічного тамтешнього «безголів'я» йому до нових позачергових виборів належало виконувати ще й обов'язки мера) здивувала багатьох полтавців. Хоча б тому, що його однопартійці, які на березневих виборах до міськради здобули найбільше депутатських мандатів, привселюдно «сватали» на місце тимчасового керівника обласного центру зовсім іншого соратника — офіційного чільника своєї фракції. Та оскільки вона входила до тодішньої коаліційної більшості у міськраді, за витягнутого вже перед самісіньким голосуванням із фракційної колоди переможців «туза» члени тієї ж коаліції віддали свої голоси практично одностайно. В надії, що їхні партнери вчинять не менш відповідально й виконають скріплені підписами попередні коаліційні домовленості стосовно розподілу інших відповідальних посад у мерії, зокрема першого заступника міського голови, керуючого справами міськвиконкому, редактора газети міськради тощо.

Цю місцину, яка ще має назву «шостий кілометр», що позначає відстань від залізничної станції Ворохта, здавна обжили охоронці лісу. Хто перший заклав на так званому кордоні лісника підвалини людської оселі, не пригадують і старожили найближчих населених пунктів. Але точно відомо, що смерекову хату, яка чверть століття тому дісталася Миколі Стефураку «по службовій лінії», збудували й освятили ще за Австрії, в 1903 році. Коли новий господар вселився сюди з молодою дружиною Ганнусею, обійстя ще не бачило електричного струму. Але в тому, що спати лягали рано, жартує пан Микола, були і свої плюси — сім'я без демографічної паузи поповнилася сином і донькою. Третій нащадок з'явився на світ уже «при електриці».
Усе свідоме життя Миколи Юровича пов'язане з лісом. І необхідність бувати на самоті (до найближчого сусіда — чотири кілометри), вести майже натуральне господарство — теж данина лісові. Хоча з часом до цих незручностей сім'я Стефураків почала ставитися по-філософськи і знайшла в них чимало переваг над звичним способом життя.

Зараз важко судити, яка доля чекає колектив одеських фармацевтів, котрі відстоюють законне право на самостійну економічну діяльність. Оскільки проблема рейдерства з приходом до влади уряду Януковича, на жаль, загострилася. Причому жертвами «недружнього захоплення» стають не лише вітчизняні, а все частіше й фірми з іноземним капіталом, що викликає відверте обурення й чільників Євросоюзу. Протягом останніх двох років офіційно зареєстровано близько двох тисяч (!) випадків «піратського» захоплення активів західних фірм при потуранні з боку українських властей.

Делегація козаків Полтавської області демонстративно залишила залу, де проходила щорічна велика покровська рада Війська запорозького низового, заявивши при цьому про вихід із СКУ. («Двічі зганьбив вас Панченко — зганьбить і втретє!» — заявили протестувальники. Але цю репліку решта делегатів пропустила повз вуха i майже одностайно обрала верховним отаманом СКУ Олександра Панченка. Попередній ватажок цієї козацької організації, Віталій Попов, теж закликав голосувати за Панченка.

Модель, актриса і телеведуча Кеті Прайс, раніше відома як Джордан, явно посерйознішала. Раніше ця повногруда британська панночка вважала, що «брати публіку» треба тільки епатажними витівками, тому могла просто посеред модної вечірки кинутися на шию якомусь незнайомому (і зазвичай досить відомому) чоловікові, задерши кофтинку й оголивши свої величезні груди, полюбляла міняти кавалерів, а фотосесій у дуже відвертому вигляді в її арсеналі хоч греблю гати.

Не встигла Брітні Спірз почати розлучення зі своїм чоловіком, як він уже встиг продемонструвати свої «найкращі» якості. Мало того, що зрадливий Кевін Федерлайн вимагає виділити йому частину майна, заробленого кров'ю й потом Брітні, так тепер Кевін вирішив ще й суттєво підзаробити на її імені. Безсовісний хлоп (якого, за чутками, поп-принцеса застала просто в ліжку з коханкою) виставив на продаж домашнє відео, яке сам же і знімав під час їхнього з Бріт медового місяця.

Нелюбов голлівудських зірок до папараці ледве не призвела до трагічного фіналу. Цього разу, щоправда, загроза стосувалася не «мішені» нахабних фотографів, а зовсім сторонніх осіб. Так, американська кіноакторка Деніз Річардс ледь не погубила двох літніх жіночок.