Ярослав Церковняк — представник золотої української молоді у класичному значенні цього слова. Освічений, інтелігентний, талановитий, він власною працею і цілеспрямованістю досяг усього, про що мільйони його ровесників в Україні можуть лише мріяти. Не маючи батьків-олігархів, він зумів здобути найпрестижнішу у світі освіту. Спочатку його прийняв на навчання університет Британської Колумбії в Канаді, а потім за результатами тестів його було запрошено в аспірантуру шести (!) найкращих університетів США, серед яких він обрав Гарвардський. Кілька місяців тому Ярослав став молодшим професором фізичного факультету Каліфорнійського університету, де створюватиме власну наукову групу. Середній вік людей, які отримують у США таку посаду, — 35 років. Ярослав Церковняк став професором у 26. Проте гранти, нагороди і дипломи не змінили молодого вченого. На моє запитання: «Скільки у вас наукових статтей?» він відповів: «Не знаю, я їх не рахував». А про свою родину Ярослав каже: «Я зі звичайної української сім'ї. Я б сказав, що я зі сплюндрованої сім'ї. Сім'ї, яка, можливо, в нормальній країні була б елітною, але в СРСР була повністю зруйнована і сплюндрована. Половина моїх предків була репресована за комуністичних часів, зокрема дідусь, який був священиком».
Нещодавно Ярослав приїздив до Києва — на 60-річчя свого батька. Незважаючи на величезну зайнятість, молодший професор Каліфорнійського університету знайшов час, щоб розповісти читачам «УМ» про свій науковий шлях. Роки життя на Заході сформували в Ярославові Церковняку не просто щиру, а вже по-своєму аристократичну відкритість. А ще — не девальвували його патріотизм. Він каже, що був і залишається українцем. І, дивлячись на нього, здається, що все в Україні могло б бути інакше, якби кожен вірив у себе і свою справу так, як він.

Найпунктуальніші гості показу, які за чверть на шосту прийшли на показ Вікторії Гресь, мали змогу бачити через скляні двері, як офіціанти застеляють білосніжні скатертини і розливають вино по келихах. У першому «залі» шатра «Альта-Експо» модний Дiм накрив вишукані столи — кілька видів хороших сирів, мигдаль, кеш'ю, виноград, біле вино, шампанське, коньяк. У другому залі дизайнер Олексій Залевський, який останнім часом заробляє більшу славу постановками, ніж колекціями, закінчував приготування монохромного чорного «кабінету», в якому так ефектно дефілюється моделям, але так погано працюється фотографам і телекамерам, якщо врахувати промінь прожектора, направлений на модель, і повну відсутність будь-якого іншого світла.

Боротьба Козачої повстанської армії проходила у традиціях УПА з Великої України. І то не дивно, бо українці скрізь є однаковими, і саме в буремні роки війни двох імперій українська нація в єдиному пориві піднялася на боротьбу не за інтереси німецьких чи радянських нацистів. Піднялися українці від гір Карпатських аж по Кавказькі! Стали під червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами до лав УПА — від Вісли і аж по Кубань.

З 30 листопада по 2 грудня у Санкт-Петербурзі (Росія) проходить перший в історії семінар, присвячений видатному фізику Матвію Бронштейну (1906—1938). Дата проведення цього представницького наукового форуму, який відкривав нобелівський лауреат Жорес Алфьоров, була обрана невипадково. Адже на 2 грудня припадає 100-річчя з дня народження Матвія Петровича. Хоча цей науковець так рано пішов із життя, що стати «Матвієм Петровичем» у класичному значенні цього словосполучення він, власне кажучи, не встиг. І для всіх, хто його знав, назавжди залишився просто Мітею. Молодим науковцем, який займався фізикою, а ще — писав науково-популярні книжки для дітей та юнацтва. Писав невипадково, адже його дружиною була Лідія Чуковська (1907—1996) — донька російського дитячого письменника Корнія Чуковського.

Із Лідією Корніївною Чуковською мене, історика науки-початківця, познайомив Матвій Петрович Бронштейн, видатний радянський фізик. Щоправда, на момент знайомства у 1980 році я лише почав здогадуватися, наскільки ця людина була видатною. Мені було відомо, що він загинув 1938 року, на 32 році життя. Це сьогодні, знаючи про нього вже, можливо, більше, ніж про своїх родичів, я розумію, що Матвій Петрович був окрасою роду людського, хоча це і не сказано про нього у Великій радянській енциклопедії. А тоді я лише прочитав декілька його статей у старих фізичних журналах, помітивши дивовижну глибину молодого теоретика. Один мій колега-історик повідомив мені, що вдова цього фізика — Лідія Чуковська — живе на вулиці Горького, і дав її телефон.

Продовжуючи свою розповідь про осінню мандрівку до історичної турецької області Каппадокії, не можу не згадати про фортецю-скелю Учнішар та багатоярусне підземне місто Деринкую. «Спочатку в нору, потім — на гору», — такий жартівливий анонс видають туристам екскурсоводи, коли збираються повести іноземців на оглядини цих унікальних об’єктів. Й іронічно позирають на кремезних німецьких бюргерів та огрядних американців, які радо сприймають цю новину. А коли група починає героїчне сходження по вирублених у скелі східцях на велику висоту або ж навпочіпки спускається-протискується по вузьких тунелях під землю, сміються усі: і стрункі дівчата й хлопці, які легко долають шлях (хоч і згинаються мало не вдвічі), і туристи, які завдяки своїм габаритам ризикують застрягнути у проході (наче Вінні-Пух у гостях у Кролика), але все одно наполегливо йдуть уперед...

Мис Рас-Мохаммед є найпівденнішою точкою Синайського півострова. Його назва перекладається, як «борода Мохаммеда», оскільки за обрисами він нагадує голову бородатого чоловіка. Це місце добре відоме туристам, які відпочивали на єгипетському курорті Шарм-ель-Шейх. Воно знаходиться за якихось 25 кілометрів на південь від старої частини міста. Особливо цінують його дайвери, оскільки Рас-Мохаммед є найвідомiшою точкою для підводного плавання в околицях Шарм-ель-Шейха, всього Червоного моря і, можливо, світу. Біля центральної частини мису знаходяться найзахоплюючі підводні маршрути.

Я дуже люблю Польщу. З дитинства. Річ у тім, що моя рідна сестра Танюха одружилася з красенем-поляком Зигмунтом і полинула до Речі Посполитої будувати щасливе особисте життя. Відтоді я приїздила до Вроцлава, де вона оселилася, рік у рік, тому знаю його не гірше, ніж рідний Київ. А історія цього міста, розташованого на берегах Одри, дивовижна. Шістдесят років тому товариш Сталін підсунув до себе карту Європи, взяв червоного олівця й провів на ній кілька кривулястих ліній. Відтоді кордони Польщі посунулися на захід. І старовинне німецьке місто Бреслау перетворилося на Вроцлав. Щоправда, полякам довелося розлучитися зі Львовом. Хитрий Йосип Віссаріонович, як та підступна лисичка з народної казки, вимагав: «За курочку — гусочку, за гусочку — телятко, а за телятко — дівчинку». А щоб було ще цікавіше, до Вроцлава-Бреслау поселили колишніх львів'ян. Ось такий експеримент, наслідки якого можна спостерігати сьогодні. Та я не збираюся робити жодних політичних чи економічних висновків. Я просто мандрую.

Голлівуд завжди любив вродливих. Але по-справжньому цінував лише талановитих. Скажімо, австралійська актриса Ніколь Кідман у рамки традиційної красуні дещо не вписується. Занадто холодна зовнішність, занадто худа, занадто висока, ще й руда — а це вже не на всяк смак. Ну немає в Ніколь звабливості Анджеліни Джолі, розкішної фігури Холлі Беррі й спопеляючої сексуальності Шерон Стоун. Зате є значно більше — справжній талант, завдяки якому Кідман може правдиво зіграти і красуню, і потвору (згадайте фільм «Години»), і відьму, і звабливу танцівницю. Ось за це її й шанують голлівудські продюсери і режисери. І навіть готові платить шалені гроші, аби заманити зірку в свій фільм. Не дивно, що за рейтингом своїх гонорарів австралійка стала найоплачуванішою актрисою. Її прибутки за один фільм сягають неймовірної суми — 17 мільйонів гривень. Від Ніколь добряче відстають молоді й перспективні Різ Уїзерспун, Рене Зельвегер, Дрю Беррімор, Камерон Діаз — вони беруть по 15 «лимонів» за стрічку. Трішечки відстає від них Холлі Беррі зі своїма 14 мільйонами. І ще більше — перші голлівудські красунечки Шарліз Терон, Анджеліна Джолі та Кірстен Данст — ці погодяться зніматися за гонорар у 10 мільйонів баксів.

Що робить пересічний службовець, коли змучений працею організм вимагає бодай кількаденного відпочинку від роботи, а начальство ніяк не реагує на прохання про відпустку? Телефонує шефу й нещасним голосом повідомляє про «страшну недугу», яка підступно звалила з ніг. Або ж, якщо слова для бухгалтерії нічого не важать, прямує до знайомого лікаря й отримує листок непрацездатності. У крайньому ж випадку — викрадає бланк у лікарні і підробляє висновок лікарів. Втім останній метод — дуже ризикований, особливо якщо викрадач-підробник не дуже розуміється на медичних термінах...