Мандрівка третя. Пiд'їжджаючи до Вроцлава
Я дуже люблю Польщу. З дитинства. Річ у тім, що моя рідна сестра Танюха одружилася з красенем-поляком Зигмунтом і полинула до Речі Посполитої будувати щасливе особисте життя. Відтоді я приїздила до Вроцлава, де вона оселилася, рік у рік, тому знаю його не гірше, ніж рідний Київ. А історія цього міста, розташованого на берегах Одри, дивовижна. Шістдесят років тому товариш Сталін підсунув до себе карту Європи, взяв червоного олівця й провів на ній кілька кривулястих ліній. Відтоді кордони Польщі посунулися на захід. І старовинне німецьке місто Бреслау перетворилося на Вроцлав. Щоправда, полякам довелося розлучитися зі Львовом. Хитрий Йосип Віссаріонович, як та підступна лисичка з народної казки, вимагав: «За курочку — гусочку, за гусочку — телятко, а за телятко — дівчинку». А щоб було ще цікавіше, до Вроцлава-Бреслау поселили колишніх львів'ян. Ось такий експеримент, наслідки якого можна спостерігати сьогодні. Та я не збираюся робити жодних політичних чи економічних висновків. Я просто мандрую.