Учорашні переговори про поглиблену угоду між Україною та ЄС мали технічний характер — сторони узгодили графік подальших раундів перемовин, обумовили створення робочих груп, обмінялися загальними думками про документ. З українського боку переговори вів заступник міністра закордонних справ Андрій Веселовський, від Єврокомісії — в.о. заступника керівника Гендиректорату з питань зовнішніх відносин Хугес Мінгареллі. Приставка «в.о», як бачимо, неприємно тяжіє над українською зовнішньою політикою. Наразі достеменно відомо одне: наступний діалог відбудеться у Києві 2 квітня. Про головне ж — чи зафіксує новий документ прагнення України до асоційованого членства в ЄС — можна довідатися з коментарів переговорників.

До керівництва партії «Пора» знову повернувся Владислав Каськів. Його було обрано на засіданні центральної ради, яке пройшло в неділю. Каськів змінив на цьому посту Євгена Золотарьова. Останній став жертвою кадрових пертурбацій, які пережила «Пора» в суперечках над тим, чи брати їй участь у громадському русі «Народна самооборона».

Давно помічено — якщо в шахту спускаються політики, а піднявшись на-гора, підставляють під об'єктиви свої брудні мармизи, вимазані вугільним пилом, значить, на носі вибори. І візит в Донецьк народного депутата, лідера політичного руху «Європейська платформа для України» Миколи Катеринчука на тлі теревень про дострокові вибори — ще одне тому підтвердження.

Учора на станцію МАРС-75, що в Генічеську Херсонської області, прийшли представники української виконавчої служби, аби вилучити цей об'єкт на користь Міністерства транспорту і зв'язку України. Відповідний припис був у виконавчому провадженні, відкритому відповідно до рішення суду.

Візит Юлії Тимошенко до Сполучених Штатів Америки знову активував одну з улюблених «фішок» «антипомаранчевого» табору: про «підозрілі» контакти колишніх провідників Майдану з «дядечком Семом». Після парламентських виборів і особливо після відвідин Вашингтона Прем'єр-міністром Януковичем у грудні 2006-го його соратники на деякий час відклали свої саркастичні шпильки в дусі «американських валянок» у загашник. Тепер спробували витягти знову, але «зброя» вочевидь притупилася — натяки на пошуки «помаранчевою» опозицією фінансової підтримки з боку США доходять хіба до сердець найзатятішого комуністично-«регіонального» електорату. По-перше, «заслані агенти ЦРУ» так відкрито, та ще й пишаючись цим, на прийоми до американської верхівки не їздять. А по-друге, як же тоді бути із вищезгаданим вояжем до Штатів Віктора Януковича — не звинувачувати ж і його у «чомусь такому»...

Площі, зайняті в Україні під цю культуру, зростають лавиноподібно. Тільки у нинішньому році, порівняно з минулим, — вдвічі. Рентабельність для господарств, які експортують насіння ріпаку, — близько 50 відсотків. Але значно перспективніше було би переробляти його на місці.

У числі 219 газети «Україна молода» за 24 листопада минулого року було опубліковане інтерв'ю французького бізнесмена, нащадка славетної родини українських меценатів Терещенків — Мішеля Терещенка під назвою «Я вирішив жити в Україні не для того, щоб повернути статки моїх предків». Значна частина української громадськості цю публікацію сприйняла неоднозначно, насамперед через висловлені паном Мішелем претензії на будинок, який належав Терещенкам, де нині розташований Національний музей Тараса Шевченка.
«Мені здається, ця будівля в не належному стані. Президент України нещодавно видав указ, і цей музей має переїхати в інше приміщення. І, звичайно, ми представимо свій план розвитку цієї споруди. Особисто я хотів би зробити з маєтку, що на бульварі Шевченка, один із визначних музеїв Києва», — сказав зокрема з цього приводу Мішель Терещенко.
Отже, як переділ столичної власності може вплинути на розвиток української музейної справи загалом і Національного музею Тараса Шевченка зокрема? Відповісти на ці запитання ми попросили авторитетного музеєзнавця Миколу Біляшівського, який і сам походить із роду «старої київської інтелігенції». Як відомо, захоплені своєю справою люди можуть говорити про неї безкінечно. Так і в нас трапилося — запланований діалог якось сам собою перетворився на пристрасний монолог пана Миколи, який і пропонуємо вашій увазі.

Останні події навколо об'єктів культурної спадщини в Києві по праву претендують на найвищі щаблі у рейтингу «Рейдерство та нехлюйство року». З кожним днем втрачає свої території та об'єкти «Київська фортеця», «Мистецький арсенал», претензійністю та унікальністю якого ми захоплювалися ще зовсім недавно, страждає від неефективного менеджменту та банального разкрадання бюджету, Будинок трамвайників, що стояв на набережній Дніпра, просто згорiв... Громадськість на цей вандалізм реагує, як може: критичні статті у пресі, «круглі столи», публічне обговорення на тему «Що таке культурна спадщина і як її порятувати». Пробі!