В Україні знову немає Конституційного Суду, й очікувати на будь-яке його рішення найближчим часом не варто. КС ще міг працювати без тріо звільнених Президентом суддів — Валерія Пшеничного, Сюзанни Станік та Володимира Іващенка, адже 15 суддів для кворуму та голосувань цілком достатньо. Натомість саме трійка самозванців, що не визнає власного безробіття, нахабно намагається влізти назад у почесні суддівські мантії. Влаштований ними переворот у «конституційному королівстві» (так любить висловлюватися звільнений голова КС Іван Домбровський), обурив не лише частину суддів з президентської квоти, а й суддів КС із квоти з'їзду суддів. Вони відверто саботують роботу нелегітимного керівництва КС, й відтак не дають самозванцям виконати замовлення коаліції на швидке визнання указу Президента про розпуск ВР неконституційним.

Якби Тарас Чорновіл не був сином свого батька — видатного українського борця за українську незалежність і демократію, дисидента-шістдесятника, політв'язня брежнєвської доби, засновника Народного руху України і трагічно загиблого претендента на президентське крісло-1999, його неочікуваний перехід із «Нашої України» до Партії регіонів, цілком можливо, взагалі лишився б непоміченим. Але зараз, подобається це Тарасові В'ячеславовичу чи ні, для багатьох він є однією з найбільш одіозних персон із числа однопартійців Віктора Януковича. Це — для «україноспрямованого», патріотичного електорату. Для багатьох же «русофільних» виборців Партії регіонів Чорновіл — занадто «западенський» політик, який своєю «мовою» лише псує образ цієї політичної сили. Хай там як, а Чорновіл-молодший, якому 1 червня виповниться 43 роки, — один із провідних «спікерів» ПР, до того ж — поінформований у багатьох тонкощах політичного та переговорного процесу. І сьогодні Тарас Чорновіл — гість «України молодої», яка дотримується паритету у представленні різних політичних позицій.

Учора о 7.40 у російському місті Новокузнєцк Кемеровської області на шахті «Ювілейна» стався вибух метану. На той час під землею перебували 217 шахтарів та інженерно-технічних працівників. Безпосередньо в епіцентрі вибуху перебували 44 гірники. Після вибуху більшості робітників вдалося піднятися на поверхню. Проте далеко не всім. Учора станом на 14-ту годину за московським часом МНС Росії повідомляло про знайдені тіла 35 загиблих, а доля ще трьох залишалася невідомою.

Леся Ставицька народилася в Києві у філологічній родині. Закінчила Київський педінститут ім. М.П. Драгоманова. Доктор філологічних наук, професор, завідувачка відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАНУ. Автор книжок «Естетика слова в українській поезії 10—20 рр. ХХ ст.», «Арго, жаргон, сленг: Соціяльна диференціація української мови», словника «Український жаргон», понад ста наукових статей з питань лінгвопоетики, культури мови, білінгвізму, соціальної діалектології, гендерної лінгвістики. Зараз завершує роботу над словником «Українська мова без табу: обсценізми, матизми, евфемізми, сексуалізми».
Ми зустрілися з Лесею Ставицькою теплого травневого вечора за пивом у кафе на Русанівці.

У чорному-чорному залі— сяючі барвисті фотовікна. З них видно Гуцульщину і Полтавщину, шахти Донбасу і Львівщини, відкриті обличчя людей, штрихи сучасності на полотні традиції. Під кожним фото — міні-поезії українською, англійською і французькою мовами. Звідкись із темряви виринає бабусин спів, потім казка, просто розповідь про життя. Це — виставка «Українці» буковинського гуцула з Франції Юрія Білака, яка позавчора відкрилася в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара».

Цьогорічний «ВДОХ» його організатори позиціонували багатовекторно: як міжнародний, як харківський і як екологічний. «Міжнародність» на наших фестах прийнято перебільшувати: на «ВДОХ» приїхали-прийшли музиканти з Москви, Києва і Харкова. Фестиваль навіть важко було назвати харківським: хоча й місце проведення, і організатори, і більшість музикантів представляли саме слобідську столицю, палітра «вдохівських» слухачів була значно строкатішою: Київ, Суми, Дніпропетровськ, Сімферополь... А музичне все ж перемогло над екологічним...

Вистави, запропоновані до конкурсного показу, відбивають тенденції розвитку лялькових театрів у світі. Одна з головних — вихід актора з-за ширми і його повноправна участь у виставі поряд із лялькою, сценічний діалог із нею як зі своїм другим «я», що створює додаткові можливості для його самовираження. Звісно, нові підходи не скасовують традиційного напряму зі «схованими» виконавцями, але він уже не превалює, як було раніше.

Читачам «України молодої», а надто тим, хто переймається питаннями культурної спадщини, зокрема — музейної справи, в пам'ятку інтерв'ю з нащадком славної родини промисловців і меценатів Мішелем Терещенком («УМ» за 24 листопада 2006 року), як і викликана цією публікацією полемічна стаття знаного дослідника історії та культури України Миколи Біляшівського — теж із роду відомого («УМ» за 6 березня 2007 року).

Шість фестивальних днів — тяжке випробування навіть для загартованих богемним життям поетів. Тому і найзатятіші відвідали не всі творчі заходи та вечори. До фінішного недільного бенкету на кораблику теж не всі дотягли. Тому останній день фесту був цілком імпровізований, а місцями — досить-таки сороміцький.

Молода мама близнят Джулія Робертс, яка ще недавно заявляла, що на якийсь час відійде від роботи, аби більше часу проводити з сім'єю, все ж нудьгує без знімального майданчика. А тому час від часу на нього повертається, хоч і не так часто, як до заміжжя. Незабаром
найулюбленіша «кралечка» Голлівуду планує зіграти головну роль у стрічці, присвяченій відомій захисниці африканських тварин Джоан Рут.