Виявляється, підозрілого у вбивстві трьох жінок і замаху на четверту міліціонери затримали в Євпаторії ще 31 липня. Проте тільки на вчорашній прес-конференції керівник кримської міліції Анатолій Могильов повідомив про це офіційно і пояснив: мовляв, «під гребінку» взяли декількох типів, які теж могли бути причетні до тих злочинів. Отже, остаточної впевненості у правоохоронців не було. Нині ж після низки слідчих дій і, головним чином, зізнання самого підозрюваного вона з'явилась.

Молоде подружжя з Канева, що на Черкащині, плавало на надувному матраці на «дикому» пляжі в районі села Громово (Чорноморський район Криму). Раптом сильний поривчастий вітер почав відносити їх у море. На допомогу тут же кинулися батько з сином — жителі міста Вишневе Київської області. Але боротьбу зі стихією — на морі був доволі сильний шторм (приблизно 5-6 балів — можна собі уявити силу й розмір хвиль, якщо згадати картину «Дев'ятий вал», де штормило на 9 балів) — люди програли. В результаті 50-річний батько та його 21-річний син потонули. Не вдалося також врятувати 31-річну канівчанку. Лише її чоловіку вдалося вибратися на берег, повідомила прес-служба Головного управління МНС у Криму.

«Гарний хлопець, і такий щирий — йому можна вірити», — такі відгуки авторка цих рядків почула від кількох «простих виборців», плануючи інтерв'ю з Русланом Князевичем. І справді, спілкуючись із цим молодим політиком, розумієш, чому «Наша Україна» зробила ставку на «нові обличчя»: їм ще вірять. Вони поки що щирі і сповнені ентузіазму. Люди це відчувають і намагаються не думати про те, скільки таких натхненних борців за справедливість жорстока політична дійсність пережувала й «виплюнула» зовсім інакшими. Зрештою, рано чи пізно практика тотальної продажності й корумпованості в українському політикумi повинна припинитися, то чому б і не зараз — із приходом в оновлену Верховну Раду «оновлених» депутатів? Принаймні Князевич запевняє, що саме так воно й буде, і переконує: цього разу «Наша Україна» вкупі з «Народною самообороною» веде до парламенту тільки незламних однодумців.

Намагаючись потрапити до Парламенту VI скликання, більшість серйозних політичних сил опираються не так на свої програмні засади, як на харизму та популярність серед народу лідера. І, схоже, у Партії регіонів, «Нашої України — Народної самооборони», ПСПУ, СПУ й КПУ, Блоків Тимошенко та Литвина з'явився неслабкий супротивник.

Сьогодні в Києві однокімнатну квартиру за 350 доларів можна орендувати лише на околиці, а в районах, трохи ближчих до центру, вона коштує близько 500. Пiсля нетривалого лiтнього «вiдступу» цiни знову шаленiють — на навчання повертаються студенти, на новий сезон з’їжджаються працiвники. Окрiм цiн, шаленiють i агенції з оренди нерухомості та пройдисвіти, які заробляють на безквартирних «гостях столиці».

Справа, яку обрав Олег Савкін, — акторство. Якось він сказав: «Гадаю, я — на своєму місці, бо мені подобається та робота, якою займаюся». Олег активно працював у кіно (фiльми «Смерть шпiонам», «Вiйна», «Два кроки до тишi»).
Театральні ж роботи Олега — це свідчення того, що актор, котрий поважає свою справу й щоденно обмежує себе заради неї, у будь-якому образі достукається до душі глядача.

З листопада 2005-го Національний олімпійський комітет України визначає найкращого спортсмена місяця. Проте, напевно, ще ніколи за цей час президент НОК України, вручаючи пам'ятну статуетку та грошову премію лауреату, не був таким розчуленим. Днями Сергій Бубка на такій церемонії сказав: «Юрій Нікітін довів свій професіоналізм, високий клас та волю до перемоги під час Олімпіади в Афінах. Потім була важка травма і тривале відновлення. Приємно, що Юра знову повернувся до кола провідних батутистів світу і сповнений сил довести свій клас на Олімпіаді-2008 в Пекіні».
Отже, лауреат НОКівського червня — батутист Юрій Нікітін. Нагадаємо, що у перший місяць літа олімпійський чемпіон Афін 28-річний спортсмен двічі святкував перемоги на етапах Кубка світу зі стрибків на батуті у Бельгії та Болгарії.
Наскільки важко, маючи за плечима найвище для спортсмена досягнення в кар'єрі, змусити себе повернутися у великий спорт, можете собі уявити. В українського гімнаста перед очима був приклад російського колеги Олександра Москаленка, який після тріумфу в Сіднеї-2000, важких травм та тимчасового «відрядження» у нафтовий бізнес знайшов у собі сили скинути десятки кілограмів зайвої ваги та в 35 років приїхав у Афіни, щоб боротися за «золото». Москаленкові Нікітін залишив «срібло», але здобув повагу його наставника Віталія Дубка, слова якого як слова конкурента мають велику вагу: «Не скажу, що перевага олімпійського чемпіона була вражаючою, але Нікітін, без сумніву, був найкращим. Юрій після серії успіхів набув упевненості у собі, і перемогти його тепер значно важче. В українця практично немає слабких місць. Висота польоту, чистота рухів, складність — усе на рівні. За рівності iз суперником судді завжди віддадуть перевагу саме йому. Українського лідера можна перемогти, маючи лише унікальну перевагу».
Висота польоту... Це не просто слова для виду спорту, де під час вільного падіння після карколомного кульбіту найчастіше доводиться думати про «унікальну перевагу в складності». Як це було три роки тому? Зі спогадів про Афіни й почалася розмова кореспондента «УМ» зі спортсменом із Миколаєва, який здивував багатьох суперників своїм поверненням та бажанням у 30 років виступити на Олімпіаді в Китаї. До речі, ви будете сміятися, але 38-річний росіянин Москаленко теж збирається у Пекін!

Якщо ви збираєтесь до цієї країни, звільніть валізи від довідників і туристичних посібників. Бо Індію неможливо зрозуміти, навіть перелопативши всю «світову павутину» і прочитавши десятки книжок. Її нереально переповісти і законспектувати. Вона живе за своїми законами, що недоступні більшості туристам, випещеним примхливою цивілізацією. Просто сідайте в літак і знайомтеся з нею «наживо» — в численних храмах і «мегаполісах на асфальті», у фортецях і на колоритних весіллях, у придорожніх кав'ярнях і на базарах зі спеціями. Можете нотувати враження, але будьте певні: через деякий час і вони вже здаватимуться вам неповними і нереальними...

...У мешканців Донеччини з'явилися серйозні претензії до незалежного журі, яке визначає сім див України. Справа в тому, як вважають у регіоні, що до списку дуже незвичних, видатних і пізнавальних місць держави чогось не внесли ще одне. Ні. Не оте «економічне диво», буцімто створене тут колишнім керівником краю, а нині Прем'єр-міністром. Справжнім дивом із див, переконані донеччани, є річка Кальміус. Бо за того величезного техногенного навантаження, внаслідок якого річка фактично перетворилася на стічну канаву для промислових відходів, тут і досі не щезла сяка-така живність. Хіба не диво? Як і те, що на берегах геть забрудненого Кальміусу досі знаходяться охочі «попляжитися». А про одинаків-відчайдухів, які відважуються пірнати у гм... воду, взагалі мовчок.
Причому є думка, що із внесенням Кальміусу до сімки див не слід зволікати. Бо річка може втратити свою унікальність та неповторність після завершення екологічної акції з дещо фантастичною назвою «Кальміусу — чисту воду», що стартувала минулого року і триватиме до 2010 року.

Рушили! Хай там як надували щоки партійні вожді нашої доблесної урядової коаліції, тавруючи «злочинні укази», але, повернувшись спиною до простодушного народу, роблять зовсім не те, про що говорили. Гучно заявивши з високої трибуни: «Я в цьому участі не беру!», нині вони активно шикуються в чергу, аби реалізувати своє священне і найжаданіше право — бути обраними. А значить, захистити свій бізнес від злих конкурентів, узяти участь у розподілі грошових потоків та суттєво примножити родинні статки. Тобто мета свята — добробут родини (власної) та щастя дітей (рідних). Напрошується рекламне гасло, чи не так?