Люди все більше прагнуть літати. І це — незаперечна ознака сьогодення. Її яскраве свідчення — обсяги повітряного руху у світовому вимірі — стабільно зростають. Україна теж не стала винятком. Тільки протягом першого кварталу нинішнього року польотів у нашому небі побільшало на 11,3 відсотка. Протягом останніх десяти років довжина міжнародних маршрутів у повітряному просторі України збільшилася в шість разів і нині перевищує 47 тисяч кілометрів.
Про кредит ми вже майже домовилися. Принаймні чиновникам Мінтрансу, які прибули на перемовини до Брюсселя, щиро хотілося у це вірити. Вони вже навіть розписали, куди витратять немалі кошти.
Представники Пласту — Національної скаутської організації України — відшукали в підвалі одного зі львівських будинків перший пластівський прапор, що пролежав у землі 60 років. Його пошили руками в далекому 1927 році тогочасні пластунки з двох частин. З одного боку було зображено вишиту мідною ниткою пластунську лілейку (за формою нагадує тризуб) та символи Пласту, а з іншого — містились відзнаки куреня «Лісові чорти», якому прапор і належав. 22 червня 1929 року митрополит Андрей Шептицький у львівському соборі св. Юра посвятив знамено.
Міський голова Черкас Сергій Одарич обіцяє, що вже через 2—3 роки в місті над Дніпром не залишиться жодного двору без сучасного дитячого майданчика. На це не тільки місто не шкодуватиме грошей, а й підприємства Черкас.
Постане він у сквері імені Попудренка поряд з міською радою. Саме на цьому місці колись стояв фонтан із жабками, знесення якого кілька років тому викликало гостру дискусію серед жителів Чернігова. До останнього часу на місці старого фонтана стояла квіткова клумба. Тепер її замінить кольорово-музичний фонтан діаметром 12 метрів із 72 струменями.
Нинішній рік для редакції газети «Подільська зоря», співзасновниками якої є Вінницькі районна рада і райдержадміністрація, мав би бути святковим — рівно сім десятиліть тому вийшов у світ перший номер видання, яке тоді мало назву «Колгоспна зоря». І відтоді журналісти справно — з перервою хіба що на воєнну пору — несуть до читача інформацію про життя району та його людей. У нових умовах перед редакцією засвітилися нові перспективи — газета єдина з області потрапила до пілотного проекту, на якому мають відпрацьовувати схему роздержавлення ЗМІ.
Комуністичний суд, «найсправедливіший суд у світі», засудив у 1980 році Валерія Кравченка, токаря Київського заводу «Арсенал», до чотирьох років ув'язнення у виправній колонії посиленого режиму за протести проти політики КПРС. Йому було інкриміновано як політичну, так і кримінальні статті. Хоча нічого кримінального він не зробив. Просто писав «виховні» листи Генсеку Брежнєву й пікетував осідки партійних керівників. «Особливу зухвалість і винятковий цинізм», як зазначив Київський міський суд, виявив Валерій, коли розгорнув на Красній площі у Москві плакат з текстом «провокаційного і принизливого змісту». Між іншим, там було написане всього одне речення: «Л. І. Брежнєв, ти хочеш моєї крові? Йди, пий, кровопивця!» Валерій розрізав оголену руку простерилізованим гострим шматком металу і підняв її вгору.
Результати 18-го відкритого конкурсу «Кінотавр», з одного боку, здивували, а з іншого — були прогнозовані. Оскільки на фестивалі вперше було аж 7 режисерів-жінок, передбачали, що бодай один із призів отримає саме жінка. Не сталося. А ось те, що принаймні одну нагороду здобуде фільм «Прості речі» Олексія Попогребського, не сумнівався ніхто. Після семи днів конкурсних показів він став яскравою світлою плямою на тлі чорних жорстких історій про людські вади. Стрічка «Прості речі», зрештою, і зібрала врожай нагород: гран-прі, приз за найкращу режисуру, приз за найкращу чоловічу роль (акторський дебют режисера Сергія Поскепаліса) та спеціальний диплом у цій номінації Леонідові Бронєвому, який не знімався вісім років.
Молоді митці та прихильники високого академічного професійного мистецтва цього разу — та й, зрештою, як і завжди — не мають приводу для радості. І не тому, що вони хронічні песимісти — зовсім навпаки: вони вірять, сподіваються на зміни... Але нічого не відбувається. Мерія столиці думає, що їм немає більше чим зайнятися, от і придумують всілякі божевільні проекти, тільки щоб дорогоцінні гроші з неї здерти.
Мабуть, минулорічні «п'ятихвилинки ганьби», коли по гучномовцях на території експозиційних павільйонів Джардіні оголошували країни, що не беруть участi у Венеціанській бієнале, спрацювали. Цього року кількість національних павільйонів була просто рекордною — 76, плюс кураторський проект в «Арсеналі» американця Роберта Стора, плюс окремі самопрезентації — у результаті жоден маніяк сучасного мистецтва не може чесно сказати, що він подивився всі експозиції.
