У тому, що актриса Джессіка Альба — одна з найсексапільніших у світі жінок, чоловіки не сумніваються вже давно. А що тут сумніватися, якщо досить лише поглянути на зірку «Міста гріхів» — і в голову приходять тільки грішні думки. Однак, як виявилося, не дарма наш брат при самому погляді на Альбу втрачає розум. Той факт, що ця жінка — ідеальна з точки зору сексуальної привабливості, підтвердили навіть солідні вчені.

Щоб люди ніколи не могли побудувати рай на землі і завжди прагнули на небо, Бог створив політиків.

У центрі Одеси на місці знесеного в червні пам'ятника «Потьомкінцям — нащадки» бригада будівельників завершує монтувати монумент російській імператриці Катерині II. Як повідомив журналістам головний художник міста Володимир Чепелєв, на гранітному підніжжі закріплено високий п'єдестал, на якому встановили скульптуру російської імператриці. Поряд iз нею розмістили фігури Григорія Потьомкіна, Платона Зубова, Йосипа Дерібаса та Франца Деволана. Відкриють скульптурну композицiю 2 вересня, на День мiста.

Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно».

На такий непростий крок зважилися молоді донеччани. Світлана та Євген — співробітники добродійного фонду «Пілігрим». Новоспеченими батьками цю пару ніяк не можна назвати, бо 11 місяців тому до них «завітав лелека» і подарував дівчинку. Тепер у їхньої доньки буде чотирирічний братик. Це перший випадок в Україні, коли всиновлюють ВІЛ-інфіковану дитину, зазначили у фонді «Пілігрим». До цього моменту на дітей із ВІЛ-позитивним статусом оформлювалося лише опікунство.

Леоніда Ушкалова, знаного харківського медієвіста, можна слухати годинами — настільки дивовижним видається його погляд на українську літературу, в якій кожний письменник є продовжувачем традицій попередників. У науковому доробку професора кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди, доктора філології, — грунтовні і таки неповторні (пригадую, як студентка Києво-Могилянської академії приїздила до Харкова у пошуках «хоч чогось із Ушкалова») розвідки з історії української словесності, богослов'я та філософії —«Нариси з філософії Григорія Сковороди» (1993), «Світ українського бароко» (1994), «Григорій Сковорода і антична культура» (1997), «З історії української літератури XVII—XVIII століть» (1999), «Українське барокове богомислення (сім етюдів про Григорія Сковороду)» (2001), «Григорій Сковорода: семінарій» (2004), «Есеї про українське бароко» (2006).
Після кількагодинної розмови з харківським сковородинознавцем я таки зрозуміла, що студенти й близькі Леоніда Ушкалова мають рацію, стверджуючи, що коли так багато років віддати на вивчення життя і творчості Григорія Сковороди, то зовнішньо і світоглядно уподібнюєшся до великого філософа.

Англійці — це нація, яка замість здорового глузду користується правилами «хорошого тону». Цією «кислою» характеристикою нагородили жителів Туманного Альбіону їх вічні критики — французи. Десять років, що минули від дня смерті принцеси Діани, стали і підтвердженням доречності такого дошкульного визначення, і водночас відкриттям нових якостей цілої нації, неочікуваних навіть для неї самої.

Коли українські представники у кваліфікації Ліги чемпіонів — «Динамо» й «Шахтар» — призначили початок своїх домашніх матчів на один і той самий час (19.00 середи), вболівальники неабияк розчарувалися, що не зможуть подивитися обидві зустрічі. Але, зрештою, канали можна перемикати, а ті, хто пішов на стадіон ім. Лобановського або РСК «Олімпійський», мали можливість стежити за ходом двобою в іншому місті за допомогою телефонних повідомлень знайомих або ж зусиллями стадіонної служби.

«...М'яса тепер немає. Появляється м'ясо дуже рідко по жахливо дорогій ціні. В кооперативах нема нічого. Цебто немає ні матерії, ні білизни. Чулок немає ніяких. Мила немає. Ниток немає. Що це означає, ніхто нічого не знає. Правди немає. Всі брешуть один одному, починаючи з верхівки. Брешуть комуністи, брешуть безпартійні. Нема героїв. Нема ідейних, порядних людей. Владу ненавидять всі. Розмінних грошей немає...».

Як ніколи людно було того серпневого дня на вулицях села Моринці Звенигородського району. На батьківщину Тараса Шевченка з'їхався цвіт творчої інтелігенції Черкащини: письменники, художники, журналісти, священики, працівники культури та освіти області, знані політики. А також відповідальні за гуманітарну сферу представники влади всіх рівнів. Відбулися збори адміністративного та гуманітарного активу області — чи не перший такого роду форум на Черкащині.