Сенсація локального масштабу в 14-му чемпіонаті України триває. Оновлена полтавська «Ворскла», «зачищена» від легіонерів, зате очолена Володимиром Мунтяном, утримує лідируючі позиції в лізі. «Каліф», цей, звісно, «на годину», тому й не здивувало прохолодне ставлення до полтавців у Києві. Доволі скромненьку аудиторію, тим паче враховуючи безплатний вхід у вівторок на стадіон імені Лобановського, зібрав матч «Ворскли» з «Оболонню». За рівної гри гості розмочили рахунок влучним ударом зі штрафного колишнього «борисфенівця» Дениса Стояна, після чого осіли на своїй половині поля й думали переважно про збереження прийнятної переваги. «Пивовари» ж, виконавши чимало «стандартів», не змогли скористатися жодною з численних нагод для взяття воріт Постранського. «Нафтогазівці» наприкінці зустрічі аж тричі могли спіймати киян на контратаках, але бездарно марнували чудові можливості.

Йому було 16 років, коли в 1995-му він від’їжджав з України. Перед хлопчиною з київської Оболоні, який не володів жодною іноземною мовою, відкривався весь світ, і цей світ треба було підкорити. Саме це він мав за мету і в Фінляндії, де набирався хокейної мудрості у відомого російського фахівця Володимира Юрзінова, і, пізніше, у США, де важка праця, наполегливість, цілеспрямованість допомогли йому зійти на найвищу для кожного професіонала сходинку. Йому вже важко розмовляти навіть російською, не кажучи про рідну українську мову, — англійські слова біжать поперед нього. У нього американська дружина Деббі й американські прийомні діти. Але він не забув, звідки він родом. Ставши першим за 111 років існування НХЛ українським громадянином — чемпіоном цієї найсильнішої у світі хокейної ліги, справжній герой і патріот своєї країни Руслан Федотенко привіз Кубок Стенлі до Києва, аби розділити свою щиру радість зі співвітчизниками. профилактики раковых заболеваний

Ми вже звикли, що в українському чемпіонаті виступає чимало легіонерів з різних країн, але чеські спортсмени з'явилися в нас лише тепер, у 14-й першості. «Моду» на чехів — сюрприз Євро-2004 — відкрив один із вітчизняних грандів, грошовитий «Шахтар». 22-річний голкіпер Ян Лаштувка і 24-річний захисник Томаш Гюбшман з Острави і Праги перебралися до Донецька. Обидва футболісти здалися журналістові «УМ» приємними у спілкуванні. На відміну вiд вітчизняних зірок, жоден із легіонерів навіть не подумав уникати інтерв'ю, коли чеськомовний автор цих рядків звернувся з таким проханням одразу після матчу «Динамо» — «Шахтар» у дворі столичного стадіону імені Лобановського. А Томаш для бесіди рідною мовою навіть спеціально вийшов з автобуса.

Як «УМ» уже повідомляла, 19 серпня, тобто вже в цей понеділок, до столиці України прибуде наш найкращий хокеїст цього сезону, нападаючий американського клубу «Тампа-Бей лайтнінг» Руслан Федотенко. 25-річний уродженець Києва привезе з собою Кубок Стенлі, який він виграв разом із командою на початку червня. Найцінніший для кожного професійного хокеїста трофей пробуде у столиці України лише один день, тож програма відвідин Русланом історичної батьківщини буде дуже напруженою. Днями керівники вітчизняного хокею провели прес-конференцію з приводу наступної урочистості.

Ще жодного разу в історії українського футболу дві кращі команди країни не зустрічалися двічі поспіль за шість днів. Тож було цікаво побачити, які висновки зроблять тренери після двобою за Суперкубок і як команди зможуть втілити їхні думки на полі. Лише одну заміну в порівнянні з суботнім матчем зробив румунський тренер гірників Мірча Луческу (Вукич вийшов замість Флорі), тоді як його візаві Олексій Михайличенко випустив на поле всіх трьох учасників Євро-2004 (хорвата Леко, болгарина Пеєва, латиша Верпаковскіса). Це, як виявилося пізніше, і зіграло фатальну роль з «Динамо», бо ніхто з дебютантів нового сезону, втомлених недавніми баталіями в Португалії, як слід себе не проявив. Гра «Шахтаря», навпаки, справила дуже приємне враження: схоже, румунський фахівець правильно розставив акценти на полі, і, що не менш важливо, його слова дійшли до підопічних, які змогли реалізувати всі задуми наставника. Луческу, який уже обігрував «Динамо» як тренер турецького «Бешикташа», здобув першу й таку важливу перемогу в українському чемпіонаті. «Динамо» ж уперше поступилося з різницею в два м'ячі на стадіоні імені Валерія Лобановського.

Хоч як би ми ставилися до українського футболу — чи то закидали йому всі існуючі гріхи, чи то оспівували щорічний прогрес і пророкували світле майбутнє, чи просто дивилися як на щось постійно існуюче, незалежно від нас, — все ж таки головний на сьогодні факт полягає в думці: всі прихильники «спорту номер один» в Україні встигли скучити за нашим футболом. Хай десь там далеко б’ються кращі збірні Європи, до числа яких ми, на жаль, поки що не потрапляємо, вболівальник хоче бачити футбол у виконанні гравців саме його улюбленої команди, хоче прийти на стадіон рідного міста чи селища й отримати повну масу емоцій від дійства на полі. Так уже ведеться, що щось нове породжує й нові сподівання на краще. І як на Новий рік, ми покладаємо свої надії на новий чемпіонат, — разом будемо прискіпливо стежити за всіми його перипетіями, радітимемо й сумуватимемо, вболіватимемо за наш футбол і житимемо ним. Отже, 14-й, уперед!

Отже, 14-й футбольний сезон в Україні розпочато. Коротке літнє міжсезоння промайнуло зовсім непомітно, адже нудьгувати футбольному вболівальнику не довелося. Черговий європейський форум, крім власне видовища, надав можливість порівняти «доморощений» футбол із тим, що діялося на полях Португалії. Де грають яскравіше й краще — питання риторичне. Але надто відставати не хочеться, тож принаймні у плані організації футбольного господарства навчилися рівнятися на передову Європу. Зокрема, взяти цей же Суперкубок, який на теренах незалежної України розігрували вперше. Можна пригадати, що в радянські часи існував його аналог — Кубок сезону, але поштовхом для запровадження нового турніру був явно не колишній «совок», а чільні європейські чемпіонати. Тоді як у деяких країнах Європи подібного трофея взагалі не існує, але, наприклад, італійці навчилися не тільки робити з матчу за свій Суперкубок шоу, а й непогано заробляти, вивозячи свої топ-команди куди-небудь, у Японію або США. Що принесе український Суперкубок у майбутньому нам, поки незрозуміло. На даний же момент можна сказати, що керівництво нашого футболу хоча б таким чином бажає збільшити кількість видовищних матчів на внутрішній арені, оскільки чемпіонат подібними поєдинками глядача явно не балує. Команди-учасниці цей матч, за зізнанням віце-президента київського «Динамо» Йожефа Сабо, розглядають лише як підготовку до сезону. Рівень футболу, показаний у суботу після дощу в Одесі, підтвердив слова фахівця. Але інтригу й цікаве шоу забезпечила серія післяматчевих пенальті.

Після кожного несподіваного для футбольної громадськості результату матчу за участю грецької збірної більшість спостерігачів та фахівців навколо казали про те, що довго так тривати не може. Є камінь, але має бути й коса. Але одна сенсація йшла за іншою, команда продовжувала грати у свій футбол, поступилася лише росіянам, і от ми докотилися до того, що греки таки стали чемпіонами Європи. Навіть зараз осягнути цей факт важко, особливо з огляду на те, скальпи яких грандів європейського футболу накопичилися в колекції підопічних Отто Рехагеля: двічі переможені португальці, по разу — чехи й французи, плюс нічия з іспанцями. У трьох поєдинках «плей-оф» елліни не пропустили жодного м'яча, забивши натомість три — рівно стільки, скільки треба було для перемог. І всі голи — ударами головою. Зараз уже можна однозначно заявити, що головним творцем успіху збірної Греції став німецький тренер, «король Отто», який будував цю команду три роки і довів усім, що можна перемагати будь-якого суперника. У тому числі — згадаємо відбірковий цикл — і збірну України (теж 1:0), і це після того, як у Києві «синьо-білі» програли на старті «кваліфайну» 0:2.

Португальський футбольний форум Старого Світу підніс чергову сенсацію. Ну хто міг на старті уявити, що командам-учасницям матчу відкриття доведеться зіграти між собою й останню зустріч на Євро-2004? А тим часом саме поєдинок Португалія — Греція 4 липня на «Стадіо да Луш» у Лісабоні назве нового володаря Кубка Європи. Ставки букмекерів контори «Уїльям Хілл» — 1,36:1 —на господарів та 3:1 — на греків. (Нагадаємо, що до початку чемпіонату ці команди посідали, відповідно, третій і 12-й рядки в «табелі про шанси» з котируваннями 13:2 і 80:1 (!). Але хто ж чекав, що фаворитизовані англійці й французи зійдуть із дистанції вже у чвертьфіналі, а іспанці, італійці й німці навіть туди не потраплять? Останні прогнози, як і перші, знову зіпсувала команда з батьківщини олімпійських богів, до яких наблизилися і самі футболісти збірної Греції. І таки вперше в історії тріумфатором Євро стане тренер-іноземець — німець із греками або бразилець із португальцями.

У тих, хто спостерігав за більшістю матчів Євро-2004, передчуття стосовно першого фіналіста мало б збігтися з думкою букмекерських контор: беззаперечний фаворит двобою збірних Португалії і Голландії — господарі першості. Насамперед португальці вразили тим, як набрали форму по ходу турніру. Поразка від греків у матчі-відкритті, потім натужна перемога над росіянами не давали прихильникам команди особливих приводів для оптимізму. А вже в переможному поєдинку з іспанцями та в подальших зустрічах ми побачили інший, потужніший і більш злагоджений колектив «червоно-зелених» однодумців. Дуже важливу роль у цьому зіграв головний тренер, бразилець Луїш Феліпе Сколарі. Його «хірургічне втручання» після першого матчу спричинило зміну трьох захисників, і результат цього кроку ми знаємо. Крім суто футбольних заходів з поліпшення командних дій, наставникові-варягу вдається підтримувати добрий моральний клімат у колективі. Прикладом із виходом на поле Поштіги у чвертьфіналі з англійцями Сколарі продемонстрував, що кожен із гравців для нього — повноцінний член єдиного механізму, який має виявити свої здібності в конкретний час у конкретному місці.