Володимир Шинкарук, викладач Житомирського університету, відомий музикант і конферансьє одним із перших серед публiчних людей скористався новою послугою «Укрпошти» і замовив доньці на день народження два комплекти поштових марок. Більше того, він не втримався до 31 липня, і подарував дві «картини» — листи із марками під склом і в рамці — за півмісяця до події. Пан Володимир сказав «УМ», що замовив по 500 марок двох видів. Ірина була в захваті: поштовий «документ» зі своїм обличчям — це тобі не банальні парфуми чи потрібна в господарстві «вєщ». До того ж ці марки, очевидно, стануть предметом «полювання» філателістів.

...Трагічно загинути, виявляється, може і трамвай. Тобто цілий трамвайний маршрут. Так сталося з 27-м київським трамваєм — точніше, з тим, котрий був приписаний до цієї «цифірі» з 1956 по 1961 рік. Пізніше нещасливий номер відійшов іншому маршруту. А в 1956-му 27-й дзеленчав із Контрактової площі — через промзону — і до суднобудівельного заводу імені Сталіна. Цим маршрутом ходили дерев'яні пульманівські вагони — дивом збережені з старозавітних часів. Адже перші два пульмани прибули до Києва з Нюрнберга ще в 1902 році. Щоправда, цю новинку швидко забракували — вагони погано справлялися з малими поворотами. Вдосконалені пульмани німецькі виробники надсилали до Києва в 1907, 1909 та 1911 роках. Вагони були цікаві тим, що відкривалися вручну — це давало змогу поспішайкам зістрибувати на ходу. Пульмани ходили містом і після Другої світової війни — зокрема й 27-м маршрутом... Але у 1961-му сталася величезна біда — в районі Бабиного Яру прорвало земляну дамбу, і пульпа (змішана з водою глина) зі страшною силою ринула на Куренівку, знищуючи все на своєму шляху. Місто давало собі раду з Куренівською трагедією як могло — важезні самоскиди цілодобово вивозили глиняне місиво, але оскільки їхній шлях збiгався з маршрутом 27-го трамвая, рейки останнього рятівна машинерія попросту увігнала в землю. Пізніше колію вже не відновлювали...

77 вбитих, серед яких 28 дітей. 292 поранених, серед яких 136 неповнолітніх. Це страшні підсумки святкового авіашоу, яке назавжди закарбується в пам'яті українців, як одна з найбільших трагедій останніх десятиліть. Попри те що з часу авіакатастрофи минуло п'ять років, очевидці кажуть, що досі при згадцi про ті події стає страшно.

Тепер уже важко повірити в те, що ще якихось кілька років тому однією з найпотужніших, найвладніших і «найдемонічніших» партій в Україні була СДПУ(о). Хай не завдяки підтримці виборців, яких у есдеків (об'єднаних) ніколи не було надто багато, а завдяки адмінресурсу і великому капіталу, але про них чули всі. Не те, що тепер. Так, незважаючи на повне політичне банкрутство своєї партії, соціал-демократи(о) мають в уряді Януковича аж двох міністрів. Але при згадці про Нестора Шуфрича на думку спадають зовсім інші, не партійні асоціації, а про те, що в Кабміні працює ще й Михайло Папієв, узагалі мало хто знає. В усякому разі про «об'єднаний» есдеківський партквиток міністра соціальної політики та праці широкі маси й думати забули.

Про це село, розташоване у Буському районі Львівської області, нині знає вся Україна. Ожидів має чудове сполучення: неподалік — траса Київ—Чоп та залізниця. Місцеві мешканці й подумати не могли, що така перевага — можливість швидко дістатися до обласного центру, столиці, інших великих міст — стане колись причиною їхньої біди. Адже саме близькість до потенційного транспортного коридору «Схід—Захід», яким курсував злощасний вантажний потяг із жовтим фосфором, внесла у життя селян суттєві корективи.

Лайка суттєво відрізняється у різних етносів і в різні історичні епохи. У ній проглядає суть багатьох стереотипів поведінки та спосіб думання народу. Адже лайка «виголошується» людиною розлюченою, отож піддає образі головні цінності ображуваної людини. А ці цінності, звичайно, перебувають у рамках загальної системи цінностей даного суспільства.
У радянські часи на вивчення лайок було накладено табу, і хоч деякі дослідження проводилися, їх результати, як правило, були доступними лише вузькому колу фахівців. Зараз ці табу знято, і, як наслідок, — з'являються наукові праці, зокрема розвідки Наталі Яковенко, матеріали яких, а також низка власних спостережень, покладені мною в основу цієї статті. Йтиметься тут про пізній період епохи Середньовіччя, оскільки про те, як лаяли один одного наші предки в раніші часи, нам за браком джерел поки що відомо небагато.

Убивство, скоєне тиждень тому на перехресті двох людних вінницьких вулиць — Келецької та Воїнів-інтернаціоналістів, — вразило городян особливим нахабством і жорстокістю. Приблизно о тринадцятій годині невідомий увійшов через незамкнуті двері до тютюново-газетного кіоску, завдав продавцеві вісімнадцять ножових ран і кинувся тікати. Потерпіла ще зуміла пройти десять метрів до ближнього кафе, повідомила, що нападник був у світлих штанях та з оголеним торсом, і знепритомніла. Померла вона уже в машині швидкої допомоги.

Свого часу «УМ» повідомляла про рівненський рекорд з одночасного перебування в одному місці найбільшої кількості людей у вишиваних сорочках — його встановили торік на День незалежності. А цьогоріч 24 серпня побити його планують у Тернополі.

До традиційного і водночас завжди неповторного ярмарку в селі Великі Сорочинці, що у Миргородському районі на Полтавщині, залишилося менше трьох тижнів. Цього року він триватиме з 14 по 19 серпня, хоча офіційне відкриття заплановане на 15 серпня. Організатори очікують, що в ньому візьме участь Президент України, котрий має серед «завсідників» ярмарку — насамперед народних майстрів — багато знайомих. До речі, активно впроваджувана Віктором Ющенком «мода» на їхні вироби, власне, на відродження традиційних українських ремесел змінює на краще й обличчя ярмаркового майдану.

Після того як Міністерство внутрішніх справ та Служба безпеки України категорично заперечили інформацію поліції Ізраїлю, що громадяни України причетні до міжнародного злочинного угруповання, яке торгувало людськими органами, свої претензії, схоже, відкликали і самі ізраїльські стражі порядку.