Про радянське минуле України зараз нагадує не лише «совковий» менталітет багатьох її громадян, а й, так би мовити, первинна ідеологічна ознака: ціле полчище пам’ятників Леніну, розкиданих по містах і селах. І справа навіть не в тому, що вони комусь потрібні (окрім як сідало для голубів) чи становлять хоч якусь художню або історичну цінність. Просто люди в Центрі та на Сході країни звикли до таких банальних ідолищ, як, скажімо, старих фамільних меблів, котрі лише займають у хаті місце, але викинути їх трохи шкода — бо пам’ять. Однак подекуди навіть у регіонах «червоного поясу» знаходяться відчайдухи, готові йти проти звичної течії й влаштувати таке собі антиленінське повстання сільського масштабу. Йдеться, зокрема, про недавній випадок на Херсонщині, де місцевий мешканець відламав руку пам’ятникові Леніну.

У ніч на 6 листопада — з нагоди 90–річчя жовтневого перевороту — група невідомих обмалювала дев’ять пам’ятників комуністичним вождям та іншим діячам радянського режиму в Києві. На постаментах статуй Леніну, Петровському, Мануїльському, Ватутіну, Іванову, Щорсу, Косіору, пролетарям та пам’ятника повсталим на заводі «Арсенал» з’явилися написи на кшталт: «Смерть ворогам», «Батько голодомору» тощо.

Ідея провести суд над комуністами блукає Україною ще від проголошення незалежності. Властиво, після того, як наша держава почала своє самостійне життя, Компартію на певний час було заборонено. Нині ідеї провести суд над комуністами, а то й ще раз заборонити КПУ — тепер уже надовго, знову час від часу виринають у суспільстві. Один із їхніх прибічників — старійшина української політики Левко Лук’яненко, який провів у радянських тюрмах і таборах 27 років.

Сьогодні святкувати річницю Жовтневої революції вийдуть не лише дідусі й бабусі у червоних беретах, а й молоді люди, які перейнялися «великим радянським минулим». Лівий рух в Україні поступово європеїзується, і зараз уже не можна сказати, що комуністи — це лише КПУ, а соціалісти — лише соратники Олександра Мороза. Втім і серед «червоної» молоді можна вирізнити дві течії — прорадянську і європейську. До спадщини «Великого жовтня» вони ставляться по–різному, а одне до одного — вельми скептично.

Сьогодні — 90–та річниця Жовтневого перевороту в Петрограді. З огляду на робочий день, у Києві не буде якихось велелюдних маніфестацій — комуністи та їхня опора, пенсіонери, пройдуть звичною ходою центральними вулицями міста й покладуть квіти до пам’ятника Леніну на Бессарабці.

Додатковою ідеологічною підтримкою цієї революційної річниці став проект змін до 73–ї статті Кодексу законів про працю, підготовлений Комуністичною партією: пропозиція передбачає поновлення 7 листопада як загальнодержавного свята. «Навіть сам факт реєстрації цього законопроекту матиме велике морально–політичне значення для всіх лівих сил України», — відзначив з цього приводу екс–нардеп від КПУ Юрій Соломатін.

Масштабна операція Європолу з кодовою назвою «Коала» тривала з 2006 року, відколи в інтернеті поліцейські Австралії знайшли відео, на якому дорослий чоловік гвалтував двох дівчаток. Дуже скоро правоохоронцям вдалося встановити їхні особи, а також з’ясувати, що гвалтівник є батьком неповнолітніх, а родина ця мешкає в Бельгії. Його арешт дозволив вийти на слід італійця Серджіо Мардзола, який, за попередньою версією, очолював підпільну мережу і займався виготовленням відео на замовлення більш як 2,5 тисячі клієнтів — від учителів до юристів. Заарештували педофіла перед вильотом в Україну, що дало підстави припустити причетність до дитячої порноіндустрії і українських дівчаток.

Учора вранці я поспішала до книгарні «Знання» на Хрещатику, 44, і боялася не встигнути. Магазину залишилось жити три дні — міська влада розірвала з адміністрацією магазину договір про оренду, укладений ще в 1994–му, і тепер вимагає, аби книгарня звільнила приміщення 10 листопада цього року. Хоч в угоді і йшлося про те, що магазин залишається на своєму місці (де він знаходиться, до речі, вже 75 років) до початку реконструкції Хрещатика. Ніякої реконструкції немає навіть у віддалених планах, але книжників уже просять забиратися геть, отже...

Гетьманські клейноди виробляли майстри золотарського цеху. Таких фахівців не було в Батурині, вони працювали в Києві та інших містах. Гетьмани майже завжди віддавали перевагу київському золотарському цеху, адміністрація якого перебувала на Дніпрових схилах біля Києво–Печерської лаври, ближче до Микільського військового собору. За часів правління Івана Самойловича й Івана Мазепи Київським золотарським цехом керував гетьманський майстер, сніцер та ювелір Євстафій Золотар або Остап, що перебував під опікою капітули (духовного правління) Києво–Печерської лаври. Серед київських золотарів славилися майстерністю також Іван Равич, Роман Якимович, Олексій Іщенко, Іван Давидович.

Презентуючи себе «великим демократом», міський голова Бердянська — шостий номер виборчого списку Блоку Литвина — утаємничив «земельні» рішення сесії, видає за реформу ЖКГ рекордні для України тарифи, прокручує оборудки з майном громади та ще й хамить журналістам, які не співають йому дифірамби.