Відучити алкоголіка від чарки — справа у багатьох випадках якщо не безнадійна, то дуже–дуже складна. І річ тут не лише у фізичній та психологічній залежності від випивки чи в неможливості вийти з кола своїх друзів–п’яниць. Як стверджує керівник Київської міської кризової психіатричної служби, психіатр Орест Чубко, іноді вийти чоловіку з п’яного угару заважає... власна дружина. І найцікавіше, що сама жінка ні за що не визнає своє «підривної діяльності»
Запитайте будь–кого з наших громадян, що таке «3 вересня». Навряд чи хто–небудь, навіть зі старшого покоління, відповість вам. А запитайте про «9 травня» — то майже всі згадають, що це — «День Перемоги» (дехто додасть: «над Німеччиною»). А 3 вересня — це також День Перемоги, тільки над Японією. «День Свята Перемоги над Японією», як було сформульовано в наказі Верховного головнокомандуючого І. Сталіна №373 від 03.09.1945. Ніхто цей наказ не скасовував, але ніхто цей день і не пам’ятає, і не святкує. Чому в СРСР «забули» про це «Свято Перемоги», пояснень може бути багато...Я не пропоную зараз шукати причини таких зигзагів радянської «історичної пам’яті», як не маю наміру брати до виконання наказ Сталіна і святкувати. Але вважаю, що, згадуючи про цей день в історії, ми маємо нагоду поміркувати над уроками тієї війни, яка почалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу і закінчилася 2 вересня 1945 року підписанням акту про капітуляцію Японії. Війни, яку в усьому світі називають Другою світовою війною і яка в нас досі вважається нібито «чужою» війною.
У залах очікування головного аеропорту країни курці й ті, хто не палить, тепер «мирно співіснуватимуть». При цьому першим не доведеться ховатися від других в окремих задимлених «курилках». Тютюнова компанія JTI подарувала аеропорту 14 компактних пересувних станцій для поглинання тютюнового диму й очищення від нього повітря.
Першоджерелом інформації, в якій ішлося про авіакатастрофу вантажного літака АН–12 у Конго, стало Міністерство закордонних справ Російської Федерації. «Внаслідок катастрофи загинуло четверо людей — двоє громадян України і двоє громадян Грузії», — заявив заступник директора департаменту інформації друку МЗС РФ Борис Малахов. А також додав, що у зв’язку з відсутністю в цій державі українського диппредставництва російське посольство в Кіншасі готове надати всіляке консульське сприяння нашій державі.
Мало кому відомо, що без урахування матеріалів, які надаються воєнною розвідкою, в Україні не ухвалюється жодне рішення у військово–політичній та інших сферах. Робота «островитян» (так вітчизняних розвідників називають через те, що Головне управління розвідки Міноборони розташоване в столиці на Рибальському півострові), часто є непомітною. Так само без зайвого пафосу днями в Центральному будинку офіцерів ЗСУ вони відсвяткували й 15–ту річницю створення воєнної розвідки України.
Конфлікт, що виник внаслідок відстоювання права на власність місцевого магазину, 49–річний підприємець із Сніжного взявся вирішити за допомогою зброї. За результатами попереднього розслідування, того ранку опоненти ще раз «перетирали» ситуацію в тутешньому кафе «Кордон». Біля нього й розігралася трагедія, в результаті якої загинули троє людей.
В славному Чигирині стало на одну визначну пам’ятку більше: тут, під Богдановою горою, навпроти відбудованої цього літа церкви Петра і Павла, у повний зріст постав митрополит Київський Йосиф Нелюбович — Тукальський. Його резиденція чотири століття тому містилася у Чигирині, і за переказами саме в цій церкві митрополита поховали після смерті.
Ларіосика ніхто б не пам’ятав, якби не Сергій Іванов, «Кузнєчик» із фільму «У бій ідуть одні «старики», котрий зумів заяскравити цього досить сірого, хоч надзвичайно милого персонажа булгаковського роману «Біла гвардія». У радянській стрічці Володимира Басова, яка — данина комуністичним обмеженням — називалася інакше, «не крамольно» — «Дні Турбіних» і полюбилася глядачеві, Іванов зворушливо й трепетно зіграв Ларіосика, юнака, який прибув до Турбіних у Київ із голодного Житомира, протремтівши одинадцять днів під бомбами в санітарному поїзді.
Якщо це станеться, то й так періодично перевантажений малими архітектурними формами майданчик перед кінотеатром «Сімферополь» має всі шанси з часом перетворитись на такий собі скульптурний парад антагонізмів. Річ у тім, що декілька років тому з ініціативи меджлісу кримсько–татарського народу тут уже встановили на гранітному постаменті бюст відомому радянському дисидента генералу Петру Григоренку. Так репатріанти, всупереч волі міськради тодішнього «червоного» скликанння, вшанували пам’ять людини, яка в шістдесяті роки публічно виступила за відновлення прав депортованого народу. Проросійські організації тоді відреагували на це, власне кажучи, прогнозовано — намагались буквально поруч, за сім–вісім метрів ліворуч, застовпити місце для пам’ятника цариці Катерині ІІ. Проте відразу наштовхнулись на дружний спротив тих же меджлісовських активістів та їхніх спільників із КУН, НРУ й інших правих партій. А відтак їхня ініціатива відклалася до «кращих» часів.
Не вщухає скандал навколо незаконної пересадки людських органів, яка, імовірно, відбувалася у нашій державі. Принаймні про це не втомлюються стверджувати правоохоронні органи Ізраїлю, громадяни якої причетні до донорських махінацій. Днями тамтешня прокуратура заявила, що долучила до справи довідки наших регіональних лікарень, які засвідчують факти операцій із пересадки донорських органів в Україні. Під час засідання також йшлося про обрання запобіжного заходу щодо основних фігурантів справи — Мухаммада Джата та Хассана Захалке, повідомляє радіо «Німецька хвиля». Перший нині проходить нервово–психічну перевірку. А захист Захалке домагається визначення для нього як запобіжного заходу — домашній арешт, мотивуючи це тим, що підзахисний не був ключовою фігурою у резонансній справі.
