Визначаючи перед від’їздом «аматорської» збірної України на світовий форум у Чикаго претендентів на медалі, навряд чи хтось із прихильників боксу називав серед фаворитів представника надважкої категорії — В’ячеслава Глазкова. І не тому, що не вірили в нього — просто не знали, чого чекати. Адже великих успіхів у луганчанина донедавна не було. Та й не привчили його обіцяти щось надзвичайне. Але Слава впевнений: якщо не націлюватися на перемогу, немає сенсу виступати на міжнародних змаганнях.
Ті, хто бачив півфінальний поєдинок Глазкова з китайським велетнем, однозначної думки: це був супербій. Гіганта з Азії лякалися всі. Крім 23–річного українця, який просто вийшов на ринг і зробив свою справу «на відмінно». Не підстрибував у надії влучити в підборіддя опонентові, а методично «обстрілював», чим і дезорієнтував.
Суперник українця у вирішальній зустрічі бачив багато чого на своєму довгому спортивному шляху. Роберто Камарелле з Італії значно старший і, звісно, досвідченіший. Вигравав у наших надважковаговиків ще на початку десятиліття. Але, думається, італійцеві допоміг зайвий день відпочинку. Посприяв цьому... росіянин Іслам Тімурзієв, якого «прихопив» апендицит, через що він не вийшов на півфінальний бій. До речі, уже в Києві Глазков сказав, що дуже хоче позмагатися з чемпіоном Росії, із яким раніше жереб його не зводив. Можливо, це станеться вже в олімпійському Пекіні, де наш боксер ставить для себе нову ціль — не друге, а перше місце.

Нещодавно після розгляду колегією суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Чернігівської області набрав законної сили вирок щодо колишнього чиновника облдержадміністрації Євгена Шума. Вирок досить цікавий як щодо хабарника–високопосадовця — суд не конфіскував його квартиру. Правники кажуть, що такі вироки трапляються дуже рідко.

Чи можна з недорогого і вельми поширеного міндобрива зробити для врожаю хімічну «підкормку» екстра–класу (і, ясна річ, відповідної ціни)? Як свідчить досвід подільських умільців, у подібній трансформації нема нічого складного. Досить лише додати до готового заводського суперфосфату трохи цементу, фарби та клею, наліпити етикетку зі словом «SuperAGRO» — і вартість однієї тонни продукції відразу підскочить з 400 до 1600 гривень.

Презентація альманаху пострадянської літератури «Джинсове покоління» у Будинку літераторів — одна зі спроб закарпатських письменників заявити про себе в столиці. Прозаїк і викладач закарпатського університету Михайло Рошко вперше за історію Закарпаття уклав альманах, аби нагадати про своє покоління, яке наперекір системі першим носило до школи джинси, і про молодняк, який не знає заборон і через комп’ютер забуває про кулькову ручку.

З вікна читацького помешкання часом складно зрозуміти, що саме підморгує тобі в зоряному небі. Нове світило запросто можна сплутати з сигнальним вогнем літака чи й з потужною елекричною лампочкою в ліхтарі на високому пагорбі.

Прем’єр–міністр Польщі Дональд Туск позавчора ввечері оприлюднив повний склад нового уряду. Кабінет Туска створено на базі двох політичних сил — «Громадянської платформи» («ГП»), яка перемогла на дострокових виборах, та Польської селянської партії (ПСП).

Учора загальнонаціональний страйк працівників громадського транспорту паралізував Францію. Скасовано всі рейси потягів, не працює метро. В Парижі до страйку, організованого профспілками залізниці, приєдналися працівники міського транспорту. Це черговий вияв протесту проти пенсійних реформ президента Ніколя Саркозі.

Позавчора в Данії відбулися дострокові парламентські вибори. Уряд меншості прем’єр–міністра Андерса Фога Расмуссена провів їх на рік раніше планового терміну, сподіваючись збільшити представництво двох політичних партій, які входять до правлячої коаліції, для проведення запланованих реформ. Під час доволі кволої виборчої кампанії головні дискусії точилися навколо податкової реформи, еміграції та захисту довкілля. Провідні політичні партії країни практично сходилися на думці стосовно рецептів та методів вирішення цих питань, тому значна частина розгублених виборців і в переддень голосування не могла визначитися з вибором.

Державний візит Президента до Ізраїлю — перший візит президентського рівня за останні одинадцять років. Стільки часу між Україною та Ізраїлем існувала напівпустеля. Образно кажучи, тут нічого не росте тому, що одинадцять років ніхто нічого не садив. Це насамперед мінус української дипломатії з огляду на те, що «єврейський акцент» відчувається у світовій політиці не лише на Близькому Сході, а й у США.