Невеличкий експеримент: витягаю зі стосу старих газет програму телебачення, відкриваю на вівторкові й читаю назви. «Всі жінки — відьми», «Частини тіла–3», «Посланці царства смертних», «Диявол із Орлі», «Заткнися і пристрели мене», «Чарівливість зла», «Як подружитися із серійним вбивцею», «Будинок мертвих», «Мізки набакир», «Психоз» — загалом двадцять вісім подібних назв. Можливо, випадковість? Переглядаю програму на середу: двадцять чотири назви. На четвер — тридцять...
Ми звикаємо до такого і на загал уже сприймаємо як норму. Проте американські вчені підрахували, що середньостатистичне дитя, перш ніж стати школярем, встигає побачити по телевізору близько восьми тисяч убивств і сто тисяч інших актів насильства. Чи можна дивуватися, що ніби цілком нормальні діти виявляють абсолютно ненормальну агресію? Вони, стверджують дослідники, змалечку живуть у телевізійному мареві, так званому «суспільстві спектаклю», тож і ототожнюють життя реальне із життям екранним. Але телебачення — лише один аспект того світу, який ми створюємо для своїх дітей. Щоб потім дивуватися: і звідки у них це?!.

Завдання медиків полягає не лише в тому, щоб лікувати хворих, а й у тому, щоб полегшити страждання «безнадійних» пацієнтів, які помирають. Невиліковні хворі потрапляють до хоспісу, щоб отримати знеболювальні препарати й без мук відійти в інший світ. Донедавна в Києві функціонувало 110 хоспісних ліжок: 70 — у Київській міській клінічній лікарні № 10, 30 — у Київській міській клінічній лікарні № 2, ще 10 — у Київській міській онкологічній лікарні. У вівторок у столиці відкрився новий хоспіс, який істотно відрізняється від своїх попередників.

За останні десять років в Україні вдесятеро збільшилася кількість людей, залежних від алкоголю. За статистикою, в нашій державі перебуває на обліку понад 700 тисяч хворих на хронічний алкоголізм. Однак реальна кількість залежних від алкоголю приблизно у 8 разів більша від офіційної. Чим загрожує «зелений змій» і як від нього рятуватися? Відповіді на ці питання «УМ» шукала у вітчизняних наркологів та психіатрів.

Уряд Юлії Тимошенко презентуватиме у Верховній Раді не просто програму своєї діяльності, а «документ, який можна без перебільшення назвати продуктом роботи практично всієї інтелектуальної частини нашої країни». Як наголосила Прем’єр–міністр, відкриваючи вчорашнє засідання Кабміну, такою програма стала після тривалого обговорення, в тому числі з громадськими організаціями, об’єднаннями, фондами, асоціаціями, профспілками і науковцями. Подякувавши всім, хто брав участь у цьому процесі, і насамперед міністрам свого Кабінету, Тимошенко зауважила, що головну роль відіграла критика, яка лунала під час громадських слухань. «І це правильно, ми повинні чути цю критику, адже програма «Український прорив: для людей, а не для політиків» розрахована на підвищення добробуту українців», — підкреслила Прем’єрка. Також леді Ю дала доручення забезпечити громадські обговорення всіх важливих рішень уряду і створити відповідну колегію.

Якщо доля закине до Копенгагена, то, як чесний мандрівник, ви маєте віддати належне «офіційній» програмі туриста. Пройтися найдовшою пішохідною вулицею Європи Строггет, погладити бронзову Русалочку в копенгагенській гавані, загадавши заповітне бажання, вклонитись пам’ятнику казкаря Андерсена і отримати свою порцію захоплення на атракціонах знаменитого парку Тіволі, що в самому центрі данської столиці. Але є в Копенгагені одне цікаве місце, про яке навіть «солідні» путівники згадують якось мляво і побіжно, не дуже туди запрошуючи. А даремно. Бо лише двадцять хвилин спокійної прогулянки від данського парламенту і ви опинитесь... «в іншій країні».

«Нарешті у нас є плакати!» — хтось із відвідувачів Фонду сприяння розвитку мистецтв написав у книзі відгуків. З 15 по 25 січня тут проходить І Всеукраїнська бієнале студентського плакату. Представлено понад 70 студентських робіт із чотирьох «вишів» — Хмельницького національного університету, Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Київського державного інституту декоративно–прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука і Київського інституту реклами. Ідея провести Бієнале студентських плакатів належить Володимирові Грищенку, члену Національної спілки художників України, викладачеві дизайну Хмельницького національного університету. Ще замолоду він цікавився методикою славетної школи польського плакату — там і бієнале практикують давніше. Грищенко організував першу виставку у Хмельницькому, а коли побачив інтерес відвідувачів, то сконтактував зі старим другом, однокурсником Олександром Мікулою, викладачем кафедри графічного дизайну Київського державного інституту декоративно–прикладного мистецтва і дизайну імені Бойчука та спільними зусиллями визнані дизайнери організували І Всеукраїнську бієнале студентського плакату.

Тиждень тому міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив про те, що законопроект про створення Національного антикорупційного бюро вже підготовлений і буде винесений на обговорення громадськості. А вже позавчора саме в МВС радник міністра і народний депутат Геннадій Москаль презентував пакет проектів нормативно–правових актів, спрямованих на посилення боротьби з корупцією.
Відомий генерал міліції є співавтором і законопроекту про Антикорупційне бюро, яке в Україні не можуть створити вже протягом десяти років. Головна причина — протиріччя між силовиками та незацікавленість корумпованих можновладців. У МВС кажуть, що якщо закон нині буде прийнято, бюро запрацює вже влітку. Втім є сумніви, адже, створюючи новий силовий орган, МВС явно тягне ковдру на себе.

Цей випадок, що стався ще 7 липня 2004 року в селі Сокілець Козятинського району й довкола якого закрутилася кількарічна судова тяганина, міг бути й не вартий уваги преси. Та наслідки, які він потягнув, вийшли далеко за межі дріб’язкового інциденту.

Починалося все, як у казці. Ну майже як у казці. Намагаючись розшукати колишніх однокласників, Аліна зареєструвалася на сайті «Веб–круг». Незабаром вона отримала листа від незнайомця з далекої і таємничої Африки, такого собі містера із доволі популярним прізвищем Джонсон. Уже в перших посланнях він надіслав Аліні своє фото і розповів історію, що розривала душу. Його батька–мільйонера вбили, і він став спадкоємцем цілої купи доларів. Але злодійка–доля змушує його жити в таборі для біженців. Саме статус біженця не дає йому дістатися до грошей. Тож він попросив Аліну стати його іноземним партнером і допомогти забрати ці гроші, перевівши їх спочатку на рахунок дівчини.

Це зі своїми підлеглими топ–модель Наомі Кемпбелл — люта й скандальна мегера. А з чоловіками, тим паче наділеними владою та грошима, «чорна пантера» перетворюється на грайливу кішечку, здатну звести з розуму найжорсткішого тирана. Саме цією властивістю Наомі й вирішила скористатися редакція чоловічого журналу GQ, яка умовила супермодель стати своїм спеціальним кореспондентом. Завдання Кемпбелл — «розкрутити» на відверту розмову відомих у світі політиків. Першим і геть не глевким «млинцем» для Наомі–журналістки стало інтерв’ю з комуністичним президентом Венесуели Уго Чавесом.