Виявляється, Київ охрещений завдяки зовсім не Візантії і святому Володимиру, а... тисячолітній нації русинів. Про це охоче розповідає закарпатський протоієрей Дмітрій Сидор. Цю горду ідею він уперше оприлюднив, вірогідно, на конференції «Москва — Третій Рим» у грудні 2006 р. у Сарові. Текст його доповіді у червні 2008–го передрукував сайт «Єдіноє Отєчєство». Владика пояснює, що етнонім «Русь» у Новгород і Київ приніс не Рюрик, а руси–русини з Карпатської Русі. Однак греки «витіснили карпатську кирило–мефодіївську спадщину» і утвердили на Русі іншу, візантійську, традицію. Отож, переконує протоієрей, «Велика Русь (Київська і Московська) поступово стала забувати, а потім і зовсім забула про Карпатську Русь як духовно–національний міст, через який прийшло в Київ і Москву християнство». Владика (він же — голова Сойму підкарпатських русинів) пророкує, що Москва стане Третім Римом лише тоді, коли возз’єднається (духовно і, звісно, державно) з русинами Закарпаття.

Розповіла колезі, який шар чорнозему має Михайлівська цілина. «Більш як два метри? — не повірили мені. — Такого не може бути! Ти щось наплутала».

Свого часу, побачивши зріз цього чорнозему, майже так вигукнув професор Техаського університету, агрохімік Дейл Шартер. Після мандрівок до тридцяти семи країн світу він здивувався українському степові: «Такої землі не може бути, таку землю не міг створити і сам Господь Бог!»

Наразі відзначають ювілейну дату цілини: 13 липня 1928 року постановою Сумського окружного виконкому її оголосили пам’ятником природи місцевого значення. Вісімдесят років. Власне, мить з огляду на те, скільки існує цей степ. Бо існує він вічність. Ніколи не був розораним, залишився від початку Землі таким, яким його створив Бог. Втім навколишня людська діяльність завдає срйозної шкоди цьому унікальному окрайчику Землі.

Після скандального завершення проекту «Великі українці» про те, хто власне переміг у змаганні за титул «великого», більшість «звичайних» українців уже майже забули. А от у Росії проблеми, пов’язані з визначення найвеличнішого в історії держави героя, ще тільки починаються. 12 червня проект, який у російському варіанті називається «Ім’я Росії», перейшов на новий етап: із п’яти сотень політичних, громадських та культурних діячів були відібрані 50 «півфіналістів». Вони й продовжили боротьбу за право називатися найвеличнішим героєм російського народу. Кому він хотів би віддати пальму першості, народ визначає сам — голосуючи за своїх улюбленців в інтернеті. І поточні результати цього голосування неабияк бентежать навіть самих росіян: лідером проекту став Йосип Сталін, який станом на вчорашній полудень набрав 197 тисяч 939 голосів. Друге місце поки що посідає Володимир Висоцький зі 146 тисячами 776 голосами, третє — Володимир Ленін, за якого проголосували 120 тисяч 698 користувачів усесвітньої мережі.

Місяць, виявляється, зовсім не такий, як вважалося раніше. Як повідомляє Бі–Бі–Сі, американські вчені отримали сенсаційні дані, що відкривають нові подробиці про виникнення природного супутника Землі.

Торік найбільшою подією на нашому книжковому полі стала з’ява видавництва «Грані–Т» — з його безоглядно сміливими, а проте добре продуманими і ще краще фінансово забезпеченими амбіціями. Нині такою резонансною подією є вихід на ринок видавництва «Артбук» — першого за сто років видавництва, що спеціалізується на фотомистецтві.

Про театр можна говорити мовою емоцій, критики та... цифр. І, як показує досвід, часто такі розповіді будуть прямо протилежні одна одній, незважаючи на те, що в центрі сюжету — одні і ті ж прем’єри, фестивалі, актори, театральні скандали, чутки тощо. До того ж сьогодні цифри характеризують театр чи не найбільш позитивно. На нещодавній прес–конференції, яка дуже нагадувала помпезний звіт досягнень міської влади в галузі театрального мистецтва, заступник голови КМДА Віталій Журавський озвучив винятково позитивну театральну статистику. За його словами, кількість глядачів у столичних театрах у порівнянні з минулим роком виросла на 20—30 відсотків. Зали заповнюються ледь не повністю — на 85—90 відсотків. Зростає сума, яку виділяють на нові постановки (якщо у 2007–му театри отримали 1,2 млн. грн., то цього року ця стаття витрат складе 2,3 млн. грн.) Ще кілька років тому така статистика виглядала б дуже підозріло і сприймалася б як банальна фальсифікація — у недалекому минулому більшість театрів були показовою ілюстрацією вислову «бідний як церковна миша» і старанно перешивали старі костюми для нових постановок. Нині ж гроші, можливо, не в такій кількості, як хотілося б, але на рахунки надходять. З об’єктами для критичного аналізу в українському театрі проблем ніколи не виникало — зрештою, знайти, кого шпетити або хвалити, можна завжди; така розповідь була б і динамічною, і експресивною, й інформаційно насиченою. А тому особливо невтішно сьогодні виглядала б емоційна історія про театр. Оскільки вистав, які б зачепили, примусили б завмерти від побаченого і почутого, згадати про існування катарсису, вкрай мало.

Профінансувало створення центру в селі Омельник на базі колишньої дільничної лікарні Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту. Облаштування сучасного прихистку для вагітних жінок і матерів із новонародженими дітьми обійшлося державі в півмільйона гривень. Ідеться, звісно, не про санаторій для всіх бажаючих — тут опікуватимуться лише тими жінками, які опинилися у найбільшій життєвій скруті саме при надії та в перші місяці після пологів.

Якщо «всі усюди» доповнити конкретикою, то це представники України, Грузії, Росії, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Великобританії, Швеції, Німеччини, Франції. Компанія очікується не лише солідна, а й, так би мовити, пістрява, різнокаліберна. Організатори обіцяють грандіозну програму, яка закумулює в собі різні форми та жанри: автентичний фольклор та world–music, галерею просто неба, численні майстерні, нічні перфоменси, а також перегляд документальних стрічок, знайомство з різноманітними музичними інструментами та джем–сейшени в юрті, яка буде встановлена на одній із фестивальних галявин, і ще багато чого цікавого.