Площа Рози Люксембург у Харкові залишилася без пам’ятника Незалежності. Днями його розібрали на фрагменти й відправили на утилізацію. Проти такого рішення депутатів міськради не протестував ніхто, бо недосконалість цього монумента визнав навіть його автор — скульптур Олександр Рідний. Мовляв, композицію треба було авральними темпами спорудити до 10–ї річниці Незалежності, тому на творчість забракло часу.
Правоохоронці, схоже, готові назвати ім’я людини, причетної до вбивства редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Климентьєва. Принаймні прес–служба Міністерства внутрішніх справ повідомила про порушення кримінальної справи проти 35–річного громадянина, якого підозрюють у скоєнні цього резонансного злочину.
«Спасибо, Харьков! Дякуємо Харкову!» — такі таблички з написами від руки позавчора носили по місту багато голландських уболівальників. У неділю зіркова команда Нідерландів програла свій третій матч на Євро–2012 і безславно вибула з турніру. На відміну від своїх футболістів, помаранчеві фанати стали надзвичайно яскравим, незабутнім явищем цього чемпіонату.
На гру проти Португалії до Харкова прилетіло ще 10 тисяч уболівальників — плюс до тих, що обжилися на Слобожанщині раніше. Нескінченні радісні демонстрації, танці, братання з місцевими мешканцями, носіння міліціонерів на руках — такими харків’яни запам’ятали підданих королеви Беатрикс.
В «Оранж кемпі» вже відгуділа прощальна вечірка. Голландці пакують валізи й розбирають помаранчеві намети, які пережили не один зарубіжний турнір за участю улюбленої збірної. Голландське «місто в місті» поєднало, здавалося б, непоєднувані речі. З одного боку, воно розташоване в межах Харкова, неподалік від метро, в оточенні сучасних торгово–розважальних центрів. А з другого — на справжнісінькому півострові, де навколо — суцільна вода за винятком вузької дороги, що з’єднує цю мальовничу пляжно–паркову територію з «материком».
Епіцентр життя Харкова в ці дні перемістився до майдану Свободи і сусіднього з ним парку Шевченка, де у фан–зоні щодня вболіває багатотисячна юрба футбольних фанатів. Одні шаленіють від гри, стежити за якою можна одразу на трьох гігантських екранах, інші спостерігають за тим, як це гарно виходить в перших. Місця вистачає усім: під фан–зону Євро–2012 у Харкові виділили майдан, який вважається найбільшим у Європі й стійко утримує світове «срібло», займаючи майже 12 гектарів центральної частини міста.
На своєму віку Харків бачив немало, але навіть скептично налаштовані старожили охоче погоджуються — такого точно ще не було. Одягнені в усе оранжеве голландці у день першого матчу заполонили увесь простір навколо майдану Свободи (там розміщена фан–зона Євро–2012), а потім вишикувалися у довжелезну колону й пішою ходою рушили до стадіону «Металіст». Такий вияв любові до своєї команди був узгоджений iз приймаючою стороною заздалегідь, тому п’ятикілометрову дорогу фактично на цілий день звільнили від транспорту.
На підготовку приймаючого міста Київ, у якому, окрім іншого, має відбутися фінальний матч чемпіонату Європи з футболу 2012 року, українська влада витратила найбільше ресурсу — як трудового, так і бюджетного. 23 мільярди гривень — офіційно витрачена сума, яку днями озвучив заступник голови Київської міської адміністрації, куратор Євро–2012 у столиці Анатолій Голубченко. Найбільше витрачено на аеропорт «Бориспіль» (будівництво нового терміналу, відкритого 28 травня) — 5,5 млрд. гривень, а також на реконстукцію НСК «Олімпійський» — 4,6 млрд. грн.
Харківська клініка «Укрзалізниці», де проходить лікування Юлія Тимошенко, опинилася в центрі уваги засобів масової інформації через ще один гучний скандал. Тиждень тому сюди потрапила студентка Дар’я Лазюк, яку, за її словами, побив син харківського міського голови Геннадія Кернеса — Родіон Гайсинський.
За цікавим збігом обставин, відправка дівчат на роботу «в модельному бізнесі» була організована підприємливою 24–річною харків’янкою якраз на Міжнародне свято солідарності трудящих. Двом красуням, 20 і 22 років, в аеропорту «Бориспіль» жінка вручила квитки на Сейшельські острови.
Історія не терпить слова «якби», оскільки визнає тільки звершені факти. Але події, що сталися на Слобожанщині рівно 70 років тому, без такого припущення сприймаються лише як частина правди про один iз найтрагічніших епізодів ІІ Світової війни. Інформація про ті події хоч і не зберігалася радянськими ідеологами під грифом «секретно», проте швидко потонула у сонмі військово–переможних гасел. Але факт залишається фактом. Якби у травні 1942 року через грубі помилки командування і панічний страх генералів перед Генсеком Сталіним багатотисячна Червона Армія не потрапила під Харковом у кільцеве оточення, фашисти, можливо, не захопили б Крим і не потопили у крові Сталінград. Ціну помилки було осмислено лише з тактичної точки зору.
У тому, що Харків «пішов» на рекорд, не було сумнівів від самого початку: весь чималий майданчик навколо пам’ятника Тарасу Шевченку в однойменному парку заполонила дітвора з мольбертами. Малювали під навісами від сонця і скрізь, де знайшовся потрібний художникам ракурс. Два хлопці, наприклад, втекли від натовпу в тінь старих дубів та кленів і творили просто на траві, мов два урбаністичних Робінзони. Причину «відлюдництва» один із них, Олексій Лучніков, пояснив бажанням правильно підібрати тон. Мовляв, сонце відсвічується на полотні, тому кольорова гама стає неприродною. Знання професійних тонкощів сповна видала наявність певного досвіду — хлопець уже вчиться у Харківському художньому училищі. Подібна дорослість на арт–пленері «Шевченко. Молодий погляд» прирівнювалася до статусу «ветерана», оскільки більшості його учасників на вигляд не більше десяти–дванадцяти років. Приїхали і зовсім юні таланти. Мурату Байрашеву, скажімо, всього 6 років.
