На прохання дати ексклюзивне інтерв'ю нашій газеті по-спортивному підтягнутий 60-річний Віктор Прокопенко відреагував одеським жартом: «Колись і я був молодим в Україні...». Погодився. І розмова з одним із керівників клубу-чемпіона, знаковою постаттю українського «нединамівського» футболу вийшла вельми цікавою. Почалася ж із з'ясування нинішнього статусу пана «Прокопа», як називають його фани, та його порівняння із... Петром Першим.

Матчі Кубка України як ніякі інші сприяють популяризації футболу. Вболівальники міст, що мають своїх представників у першій або другій лігах, отримують унікальну можливість побачити на власні очі команди «вишки», «збірників» та іноземних легіонерів суперкласу. Звісно, футболісти нижчих дивізіонів палають бажанням вписати своє ім'я в історію, засмутивши вітчизняних грандів, тож договірні матчі тут фактично виключені. І сенсації часом таки трапляються, чому сприяють передусім експерименти зі складом чи тактичним малюнком гри наставників із вищої ліги.

Матчі фінальної частини світової першості наступного літа в Україні транслюватимуться на телеканалах «Інтер» й ICTV. Власник ліцензії — «Інтер» — показуватиме поєдинки української збірної, а ICTV як субліцензіат «крутитиме» зустрічі інших команд.

Календар відкритої білоруської першості наче навмисно склався для «Сокола» так, щоб спершу українська команда випробувала свої сили в поєдинках із середняками, а потім кілька матчів поспіль билася на межі сил із грандами-«сябрами». Щоправда, завдання полегшується тією обставиною, що чотири зустрічі поспіль із фаворитами підопічні Олександра Сеуканда проводять удома, на рідній ковзанці «Авангард». Після дуелі з «Юністю» і позавчорашньої битви з «Хімволокном» завтра на «Сокіл» чекає поєдинок проти другої команди минулого ВЧБ — мінського «Кераміна».

Позавчора київський «Сокіл» вперше в сезоні приймав гостей на своїй ковзанці «Авангард», на трибунах якої відразу зафіксували аншлаг. Звісно –до України завітали чемпіони Білорусі з мінської «Юності». Чотири перемоги «соколят» на старті першості надали оптимізму українським уболівальникам, а помірковані люди розумiли: 12 очок було здобуто в протистоянні з клубами апріорі слабшими за киян, і з жодним із призерів шляхи «Сокола» поки що не перетиналися. Поєдинок з «Юністю» мав стати для підопічних Сеуканда фактично першим випробуванням на справжню міцність.

Наче недавно це було, але минуло вже більше року, як 22-річна українська плавчиха Яна Клочкова здобула дві золоті медалі на Олімпійських іграх в Афінах. Після цього наша «Золота рибка» зникла зі спортивних горизонтів, вирішивши відпочити, але пообіцявши повернутися. Уродженка Криму, а нині мешканка столиці з'являлася лише на рiзноманітних заходах світського життя, як-то весілля подруги Лілії Подкопаєвої в Донецьку та прийом на честь 14-ї річниці незалежності в Києві. Але нарешті з'явилася інформація, що Клочкова почала тренуватися у США і навіть узяла участь у міжнародному старті.

Наша чоловіча збірна вчетверте у своїй історії пробилася до фінальної частини чемпіонату Європи, але, схоже, знову взяла на озброєння олімпійський принцип: головне — не перемогти, а взяти участь. Принаймні, пакуючи валізи вже після групового турніру, головний тренер Геннадій Защук визнав: місце в «шістнадцятці» — це для нас уже досягнення, і на більше сподіватися годі.

Не­рід­ко з ук­ра­їн­сь­ки­ми гран­да­ми трап­ля­єть­ся так, що піс­ля вильо­ту з Лі­ги чем­пі­о­нів во­ни без особ­ли­во­го нат­х­нен­ня вис­ту­па­ють у Куб­ку УЄ­ФА і, як нас­лі­док, там теж на­дов­го не зат­ри­му­ють­ся. Але цьо­го ра­зу до­нець­кий «Шах­тар», схо­же, де­мон­с­т­рує, що вже по­до­лав цю «хво­ро­бу рос­ту» і го­то­вий би­ти­ся на мак­си­му­мі мож­ли­вос­тей і в дру­го­му за ран­гом єв­ро­пей­сь­ко­му клуб­но­му тур­ні­рі. Опо­нен­том чем­пі­о­на Ук­ра­ї­ни у чет­вер бу­ла кра­ща ко­ман­да Угор­щи­ни — «Деб­ре­цен». Упер­ше виг­рав­ши ти­тул у на­ці­о­наль­ній пер­шос­ті, деб­ре­цен­ці у ква­лі­фі­ка­ції Лі­ги чем­пі­о­нів дві­чі роз­би­ли на друз­ки хор­ват­сь­кий «Гай­дук», а по­тім так са­мо не­щад­но бу­ли скрив­д­же­ні футболiстами «Ман­чес­тер юнай­тед».

Ні для кого не секрет, що переважна більшість видів спорту в Україні перебуває у гнітючому стані. Якщо реально оцінювати ситуацію, держава на сьогодні не в змозі задовольнити всі їхні потреби й, очевидно, не спроможна цього робити ще в найближчі роки. Навіть ті кошти, які спортивному відомству вдається «відвоювати» в бюджеті (див. таблицю), ще не так просто отримати. Представники федерацій у розмовах із журналістами зізнаються, що ці кошти доводиться «вибивати» вже на своєму рівні — у рідному відомстві.