Недільного вечора в концертній залі «Степлс–центр» у Лос–Анджелесі відбулася 51–ша щорічна церемонія вручення найвищих музичних нагород США «Греммі». Переможців у різноманітних категоріях (від популярних музичних жанрів до класичної музики), починаючи з 1958 року, визначають члени Американської академії звукозапису. Кількість категорій постійно зростає — цього року їх було 110.

На кшталт «Оскара» і «Золотої малини» в кінематографії літературний портал «ЛітАкцент» впровадив у життя новий рейтинг найкращих і найневдаліших творів сучасних українських авторів. 6 лютого у книгарні «Є» головний редактор порталу, професор Києво–Могилянської академії Володимир Панченко в супроводі мімічних акторів оголошував результати рейтингу за 2008 рік.
Думка читачів до уваги не бралася. Найкращі книги українською мовою за останній рік видані в Україні та за кордоном визначали експерти з різних регіонів — Донецька, Івано–Франківська, Черкас, Києва, Бахмача. «Для нас важливо, щоб експерти не належали до однієї спільноти. Це забезпечує їхню незаангажованість», — каже Володимир Панченко. Номінації присуджували Євген Баран, Ганна Біла, Кирило Галушко, Кость Москалець, Володимир Панченко, Василь Пахаренко, Олексій Сокирко, Людмила Таран, Роксана Харчук.

Минулої середи у галереї «Совіарт» Бюро аташе з питань культури та інформації Посольства Турецької Республіки в Україні презентувало проект «Стамбул — культурна столиця Європи–2010». Під цей фактично показ слайдів та статистичної інформації підверстали фотовиставку Ренати Кіреєвої «Стамбул, якого ви не знали...».

Позаминулої ночі на Одещині затримали «Мерседес», дверцята якого були буквально нашпиговані пакунками з «травкою». Як повідомили «УМ» у відділі з питань взаємодії зі ЗМІ Держприкордонслужби, звичайна автівка з Молдови на пункті пропуску «Кучурган» обрала смугу спрощеного контролю «зелений коридор», але не сподобалася службовому собаці. Тому авто, яким керував 25–річний росіянин, вивели з загального потоку.

Кримінальна хроніка в останні місяці ледь встигає повідомляти про чергові пограбування українських банків та їхніх філій у різних куточках країни. Зрозуміло, що кількість таких пограбувань різко зросла під час кризи, а самим грабіжникам неабияк сприяє те, що немає належної охорони в дрібних банківських філіях, що виникли, немов «гриби після дощу», під час загальної кредитоманії останніх років. Утім, події останніх місяців засвідчують й таку негативну тенденцію: вітчизняна міліція виявилася переважно неспроможною боротися з новими проявами у кримінальному середовищі. Безперечно, легендарним грабіжникам американських банків у часи Великої депресії (1929—1933 рр.) дуже сподобалися б нинішні часи в Україні. Шанси бути вистеженими й розстріляними поліцією під час спротиву, як це сталося з ними у США, в Україні були б мінімальними.

Днями співробітники міліції Полтавщини затримали неповнолітню мешканку одного з сіл Пирятинського району, котра викрала в рідної бабусі майже шістдесят тисяч гривень. Бабця жила в райцентрі і згадану суму, переважно в закордонній валюті, збирала більше десяти років. Щоб поцупити цей «скарб» із нехитрої схованки (нею слугувала стара шапка–вушанка) у спальні, дівчині вистачило лічених хвилин. Приятель–одноліток Сергій допоміг Наталі дістатися кватирки бабусиного вікна, через яку юна злодійка залізла до знайомого «гніздечка».

У Вишгородському районі Київської області не вщухають пристрасті. Ще наприкінці минулого року, вимагаючи повернути земельні наділи, в акціях протесту взяли участь мешканці сіл Старі Петрівці й Новосілки. Під час мітингу люди слухали пояснення організаторів заходу, котрі розповідали, як людей, кажучи простою мовою, «кинули». Головними дійовими особами виступили сільський голова Старих Петрівців Олександр Єрема та його колега з Новосілківської сільради Микола Стукач, які наввипередки закликали робочий люд вимагати відставки керівництва Вишгородського району. Мовляв, саме воно винне в бідах селян, бо роздало всю їхню землю олігархам.

4 лютого учні Устинівської школи як звичайно прийшли на уроки. Наприкінці четвертого уроку стіна в одній із класних кімнат затріщала, і перелякані педагоги припинили навчання. У зовнішніх стінах будівлі з’явилися тріщини...

Кілька днів тому мітинг біля будинку, в якому з вересня 1941 до березня 1942 року працював бургомістром, тобто міським головою Полтави, член похідної групи Організації українських націоналістів Федір Борківський, зініціювала громадська організація «Українська справа». Старшина армії УНР Федір Борківський відстоював українську революцію 1917—1921 років, був тяжко поранений, згодом пізнав усі «принади» радянських таборів.

В її полотнах, вишитих яскравими кольорами, немає суму. Вони ніби відсвічують радістю й оптимізмом. Хоча самій майстрині доля змалку мережила майбутнє журливими тонами. «Невесела історія мого життя,— каже пані Євдокія,— бо не бачила ні дитинства, ні світу Божого: мала три рочки, коли маму засудили на чверть століття сталінських таборів і від мене відцурався батько».
Після цих жорстоких подій її підстеріг черговий стрес — нерухомість. Але Євдокія чіпко хапалася за життя. Щоправда, одного разу нерви не витримали, коли ровесники готувалися святкувати випускний вечір. Тоді чуйний директор школи і їй приніс шкільну форму разом з атестатом зрілості. Однак від того ще важче стало на душі, бо розуміла: всі веселитимуться, а вона ні за партою не сиділа, ні школи не бачила, хоча самотужки здобула добру освіту. «Мене охопив такий відчай, — пригадує, — що вирішила: якщо пройду від хати до криниці і не впаду (я вже могла від ліжка до столу пересуватися навшпиньки), то нічого з собою не зроблю, а якщо впаду, то доповзу і втоплюся. Ноги не витримали випробування. Добре, що біля криниці мене вчасно побачив хрещений батько, який мешкав по–сусідству. Він підбадьорливо мовив: «Одягайся святково: що сама йтимеш трохи, що я тебе нестиму, а на випускний потрапимо». Відтоді я ще більше почала цінувати життя».