Молоде — не зелене

Відразу двадцять подолян стали переможцями обласного конкурсу «Молода людина року—2008». Подібний захід відбувся вперше, однак до участі у фінальній частині пройшло більш як сто кандидатур, запропонованих як різними державними структурами, так і громадськими організаціями. Тож представницькому журі на чолі із заступником «губернатора» визначити найкращих було непросто.

Портретист із ГУЛАГу

Портретист із ГУЛАГу

Малювати Олексієві хотілося завжди. Скільки пам’ятає, змалечку весь час був зачарований ілюстраціями, які бачив у книжках. І так само весь час запитував себе: як художникам вдається відтворити на папері людину, щоб вона виглядала, ніби жива? А от власноруч спробувати довго не випадало, бо народився і ріс у бідній селянській родині. Батька забрали у 1932–му, коли хлопцеві ледь виповнилося чотири роки, і незабаром він помер у в’язниці від побоїв, отриманих на допитах. У голодні тридцяті мати самотужки ставила на ноги трьох дітей, через те сім’ї не до розкошів було — не до фарб та олівців.
Утім саме художницький хист і непереборний потяг до його реалізації невдовзі призвели до тих крутих поворотів, що випали на долю Олексія Пилиповича Степового, який мешкає в селі Джулинка на Вінниччині.

Дике серце Поділля

Дике серце Поділля

Вінницька облрада прийняла рішення створити одразу два заповідні об’єкти місцевого значення: регіональний ландшафтний парк «Мурафа», що розкинувся вздовж притоки Дністра, та ландшафтний заказник «Зеленоклинівські пороги» на Південному Бузі. І це тільки перший етап розширення заповідних територій, що планують в області. Якщо сквер «Мурафа» площею 3,4 тисячі гектарів можна вважати, в основному, сформованим, то другий із названих об’єктів — лише невеликий складник майбутнього ландшафтного парку «Середнє Побужжя», на який зараз готують документацію. А разом зі ще одним проектованим об’єктом на березі Дністра — водно­болотним угіддям, що знаходиться під захистом Рамсарської конвенції, — нові площі займуть 16,5 тисячі гектарів.

Передати, щоб не забути

Передати, щоб не забути

Про те, що в роки Другої світової на території міста існував концтабір, де утримували радянських військовополонених, вінничани знали. Відомо було і про братські могили воїнів, які загинули від голоду, холоду та розстрілів, тому з часом тут встановили меморіальний знак. Але по–справжньому це сумне місце прикувало до себе увагу торік, коли з’ясувалося, що насправді й масштаби поховань, і реальні людські втрати значно вищі, ніж вважалося досі, — під час будівництва житлового будинку робітники випадково наштовхнулися на траншею з кістками людей там, де цього ніхто не очікував.

Кривава вдова

Півтора року тривало слідство і судовий розгляд кримінальної справи, яку правоохоронці неофіційно прозвали «справою чорної вдови». Перебільшення тут немає, бо вінничанка Ірина К. овдовіла з власної ініціативи, та й добивалась вона цього цілеспрямовано.

Корсари полів

Корсари полів

Конфліктна ситуація, про яку піде мова, могла б залишитися тільки фактом відносин між кількома сільськогосподарськими формуваннями та їхніми засновниками і не заслуговувала б на увагу в загальноукраїнській газеті, якби не два принципові «але».
По–перше, вона безпосередньо стосується темпів розвитку в Україні такої галузі, як кукурудзівництво, тим паче що у цієї культури є всі підстави невдовзі претендувати на роль одного з пріоритетів аграрної сфери. Як свідчить закордонний досвід реалізації біопаливних програм, саме кукурудза — оскільки її врожайність одна з найвищих — виходить там на перші місця як сировина для виготовлення біоетанолу. В нашій країні, після спаду інтересу до качанистої і різкого скорочення посівів, зараз намітився швидкий прогрес. Нинішнього року площі під цією культурою зросли майже на тридцять відсотків у порівнянні з 2007–м. По–друге, події, що сталися на Вінниччині, яскраво віддзеркалюють ті типові схеми, за якими відбувається перерозподіл власності в аграрній сфері цілої держави, причому їхні автори та виконавці надто не переймаються, наскільки законними є такі дії.
Лист до редакції від І. М. Семенцова, керівника підприємства «Земун Поле плюс», розташованого в Києво–Святошинському районі, до якого додавався цілий пакет документів на підтвердження правдивості описаного, примусив виїхати у відрядження на місце розгортання подій і зустрітися з людьми.

Беззахисний...

Схоже на те, що напад на відомого правозахисника, координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана був спланований заздалегідь. Чоловік повернувся до Вінниці з відрядження близько першої години ночі, дістався до вулиці Козицького, де мешкає, і зайшов до під’їзду, де зустрів молодика, котрий поцікавився, як його звати, а коли почув у відповідь «Дмитро», то накинувся з кулаками. Гройсман вибіг з під’їзду, але надворі на нього вже чекав спільник нападника. Завдавши низку сильних ударів, молодики втекли, а невдовзі «швидка допомога» доставила потерпілого до лікарні, куди його і госпіталізували.

Бабуся–розбійниця

Про те, що в квартирі багатоповерхівки у Ленінському районі Вінниці коїться щось недобре, сусіди дізнались одразу, почувши через тонкі стіни шум боротьби, звуки ударів і крики про допомогу. Коли ж вони побігли на виручку, то двері помешкання виявилися замкнутими зсередини, а після дзвінків у двері підозрілий шум стих. Якраз вчасно нагодилися квартиранти, що винаймали кімнату в потерпілої, і відімкнули замок. На підлозі в калюжі крові вони знайшли непритомну 69–річну хазяйку з рубаними ранами голови і відчинене вікно, через яке втік нападник.

Вічний міліціонер

Вічний міліціонер

Викувати з металу одного з головних персонажів серіалу «Місце зустрічі змінити не можна» Гліба Жеглова — з такою ідеєю виступило керівництво Вінницького міськ­управління внутрішніх справ. Там вважають, що в місті надто мало пам’ятників визначним діячам культури, а скульптурних уособлень відомих літературних чи кінематографічних персонажів немає взагалі. Тому вирішили одним пострілом убити відразу двох зайців: увічнити образ харизматичного начальника відділу боротьби з бандитизмом, а водночас — виконавця його ролі Володимира Висоцького, який служитиме прототипом для роботи скульптора.

КАДРисти

Приїзд до Вінниці якраз у передвеликодню суботу заступника міністра охорони навколишнього природного середовища Любомира Сав’юка з кадровою місією виявився повною несподіванкою для працівників територіального управління цього відомства. Річ у тім, що пан Сав’юк привіз наказ про призначення нового начальника управління і мав намір представити нового керівника колективу. Оскільки у співробітників саме був вихідний, у Вінниці столичний посадовець застав лише заступника начальника, який чергував у передсвятковий день. Тоді столичний чиновник вдався до, м’яко кажучи, вельми «неординарного» ходу — представив нового начальника… колективові державної екологічної інспекції, яка не входить до складу управління і не підпорядкована йому!