25–річна мешканка Бахчисараю Сусанна Ісмаїлова стала справжньою знаменитістю — вона першою в Україні виборює у держави право фотографуватися для паспорта в хіджабі — традиційній хустці мусульманок. Після того, як у паспортному столі кримчанці відмовили вклеїти в паспорт «нетипову» для українських документів фотографію, жінка вирішила позиватися до МВС. Однак суд днями постановив, що такі фото в паспортах — неприпустимі: жінки мають фотографуватися без хусток, і це не порушує їхні права.

У киян на часі новий головний біль: на їхніх під’їздах з’являються оголошення про проведення громадських слухань — ЖЕКи хочуть «порадитися» із мешканцями кожного конкретного будинку з приводу нових, збільшених, рахунків у квитанціях. Така «відкритість» комунальників — не власне їхнє бажання, а вказівка «згори» — інакше тепер переглядати комунальні тарифи, квартирну плату не можна. Свій задум місцева влада представляє пафосно: мовляв, тепер кияни на громадських слуханнях самі вирішуватимуть перелік послуг з утримання будинків, за які вони будуть платити. І навіть зможуть (наукова фантастика!) впливати на кінцеву ціну комунальних тарифів. Однак реальність виявляється інакшою: громадські слухання — не більше ніж формальність. І готуватися до підвищених комунальних тарифів таки доведеться.

Якщо ви маєте у планах найближчим часом заїхати у Переяслав–Хмельницький, аби зазирнути у єдиний в Україні музей одягу, — мусимо розчарувати. Ця унікальна експозиція нині відлежується у загашниках — із приміщень старовинного Михайлівського храму, де музей розміщувався останні 50 років, науковців разом із раритетами... вигнали на вулицю. Релігійна громада Московського патріархату, яка ще три роки тому незаконно поселилася на території історичного комплексу, свого домоглася — церкву, яка є державним музеєм і власністю, без церемоній віддали прихильникам Московського патріархату. «Нам сам Янукович обіцяв, що Великдень зустрінемо у церкві», — хваляться «УМ» віряни. У музейників тим часом серце обливається кров’ю: унікальна колекція нині тліє у фондах. І доля музею у підвішеному стані.

Аналізуючи бюджет–2010, фахівці б’ють на сполох. На покращене медичне обслуговування чи «здоровий» підхід у фінансуванні медицини нам сподіватися не доводиться. Член Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Володимир Карпук констатує «УМ»: за новим бюджетом вітчизняна медицина у 2010 році фінансуватиметься на 40 відсотків від потреби. Недофінансованими лишаються державні програми у галузі охорони здоров’я (а їх понад 20). І навіть на найважливіші програми (такі як вакцинація, наприклад) не передбачено потрібну кількість коштів. Уже зараз із регіонів стікається інформація про брак протитуберкульозної вакцини для дітей. «Залишається поганим фінансування первинної ланки охорони здоров’я, сімейної медицини, сільської медицини, централізоване забезпечення високотехнологічною апаратурою — усі ті прогалини, які були у попередніх бюджетах, зберігаються». Окрім того, за словами Карпука, кошти, які йдуть на охорону здоров’я, розпилені, роздроблені між 15 різними міністерствами і відомствами. «Іде нераціональне використання коштів, яке було також і в попередніх бюджетах», — каже Володимир Карпук. Натомість безперебійно фінансують заклади охорони здоров’я органів державного управління, де лікуються наші чиновники.

Зараз ми достеменно знаємо: у ті буремні роки Великої Вітчизняної війни не було жодного шматка землі, де б точилися бої і де б не було українців. Безіменні звитяжці й імениті маршали, озброєні новітніми танками і звичайними сокирами, на заводах і в госпіталях — вони наближали Перемогу, як могли.

Столичний студент Кирило Максимов учора зранку вбрався, як на свято, — навіть одягнув вишиванку. «Я зараз йду на священну війну, — говорить хлопець по дорозі до парламенту і пов’язує на руку жовто–блакитну стрічку, — я йду боронити суверенітет моєї країни. І хто знає, чим закінчиться сьогоднішня акція протесту...»

Спостерігаючи за українськими політиками, як за павуками в банці, вітчизняні психологи стурбовано відзначають: час уже вводити «в обіг» таку дисципліну, як «політична психіатрія». Діагноз у фахівців для всіх народних обранців готовий. Соціальний психолог Олег Покальчук переконує: якщо розглядати, скажімо, двох найпопулярніших політиків України, то в них один спільний «симптом» — маніакально–депресивний психоз. «Тільки в Юлії Володимирівни — маніакальний, а у Віктора Федоровича — депресивний», — посміюється Олег Покальчук.

«Україна скотилася до Малоросії, яку очолює і скеровує малоросійський генерал–губернатор», — так оцінює Віктор Ющенко нещодавні харківські домовленості між президентами Януковичем та Медведєвим. «Братня» Росія ще на кілька десятиліть оселить у Севастополі своїх вояків, а ми отримали найбільшу за останні 19 років загрозу існуванню української незалежної, а відтак час — бити на сполох. Учора екс–Президент бив у тривожні дзвони на зустрічі з пресою у штаб–квартирі партії «Наша Україна» й закликав громадськість не сприймати цю «капітуляцію» як належне.

Сьогодні біля одного з під’їздів броварського будинку, що на вулиці Незалежності, 3, неодмінно з’являться свіжі квіти. Так щорічно тутешні мешканці віддають шану своїм сусідам та рідним, які загинули через помилку українських військових. Рівно десять років тому, 20 квітня, на Гончарівському полігоні в Чернігівській області військові проводили навчання і запустили ракету класу «земля–земля» «Точка–У». Вона «подужала» замість запланованих 30 кілометрів 90 і вразила дев’ятиповерхівку в Броварах: загинуло троє людей, п’ятеро отримали важкі травми, оселі 16 родин були зруйновані. Свою ж провину Міноборони України довго визнавати не хотіло...

Очікуючи урядовий варіант державного бюджету, експерти не приховують свого скепсису: несистемні дії Кабміну не дозволяють сподіватися, що документ у них вийде збалансованим. І наголошують: на диво українцям однаково сподіватися не варто. Директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бурковський переконаний: цим бюджетом будуть незадоволені всі — і політичні сили, й бізнес, і прості українці. З очевидних причин: Україна таки мусить ходити з простягнутою рукою по світу. «Якщо раніше ми говорили про потенційну можливість існувати без коштів МВФ, — каже Ігор Бурковський. — То сьогодні, я впевнений, без цех коштів нас очікують надзвичайно складні часи. Адже впродовж короткого часу мобілізувати понад 5 мільярдів доларів на ринку дуже й дуже важко».