Хто з них більший «псих»?

27.04.2010
Хто з них більший «псих»?

Юлія Володимирівна — «відмінниця», Віктор Федорович — «тло». (Фото з архіву «УМ».)

Спостерігаючи за українськими політиками, як за павуками в банці, вітчизняні психологи стурбовано відзначають: час уже вводити «в обіг» таку дисципліну, як «політична психіатрія». Діагноз у фахівців для всіх народних обранців готовий. Соціальний психолог Олег Покальчук переконує: якщо розглядати, скажімо, двох найпопулярніших політиків України, то в них один спільний «симптом» — маніакально–депресивний психоз. «Тільки в Юлії Володимирівни — маніакальний, а у Віктора Федоровича — депресивний», — посміюється Олег Покальчук.

 

Народу ближчі етики, а не прагматики

«Намалювати» психологічний портрет нинішньої влади на «круглому столі», що відбувся днями, взявся і доктор філософії, директор Міжнародного інституту соціоніки Олександр Букалов. За його словами, нинішні керманичі та загалом український народ належать до діаметрально протилежних психологічних типів. «Із точки зору соціоніки, більшість представників нинішньої влади — люди, у яких розвинена логічна функція. Вони логіки, і для них характерний чіткий і категоричний підхід до відстоювання своїх інтересів, — каже Олександр Валентинович. — Вони прагматично вміють домовлятися між собою, не витрачаючи час на церемонії, ритуали. Є мета — вона повинна бути досягнута. Тому ці люди можуть собі дозволити нехтування чи ігнорування правил. У такої команди можна спостерігати тяжіння до адміністративних методів управління, централізації влади. Те, що ми бачимо зараз, — достатньо вільна інтерпретація законодавства, і вони вважають це допустимим».

Попередня команда, переконує фахівець, — це переважно люди з розвиненою етичною функцією, функцією почуттів. Саме тому «етики» часто сваряться, виносять «на–гора» свої конфлікти.

Але найцікавіше, що українська ментальність за своєю природою — саме етична. «І тому «логічні» рішення нинішньої команди можуть виглядати, із точки зору більшості суспільства, грубими. Вони можуть дратувати, зачіпати найважливіші почуття», — каже доктор Букалов.

Не психологія, а психопатологія

«Емоційний стан цих людей та їхня історія свідчать про те, що це все ж таки бізнесмени в політиці — люди, які прийшли або з партійних комсомольських кадрів, або з бізнесу, або з рекету. Тому в кожному з типів цієї політико–фінансової діяльності є свій спосіб менеджменту, свої психологічні особливості вирішування проблем — «по понятіям» чи ні. Якщо ці люди стали успішними колись завдяки тому, що поводилися саме таким чином, то для них немає ніякого внутрішнього мотиву міняти по суті свою модель поведінки. Мотиваційні чинники лишаються тими ж самими»,— каже Олег Покальчук.

Загалом фахівець запевняє: говорячи про психологію української влади, доцільніше вживати слово «психопатологія». Структура ж нинішньої влади цілком очевидна: «У цьому середовищі є малі групи, у кожній — свої лідери. Конфлікти в них — звичайні, міжособистісні, спричинені, по–перше, майновим цензом і статусними характеристиками лідерів груп. І коли є зовнішня проблема чи велика радість, то ці конфлікти мінімалізуються, і група виглядає достатньо цілісно».

Нинішня «синя» команда, на думку Покальчука, — дуже передбачувана. Що ж до команди Тимошенко, то політичний психолог порівнює її зі шкільним класом: «Це реально 8–й клас середньої школи — за типом взаємовідносин у групі. Є «відмінниця» — Юлія Володимирівна, є «подружка відмінниці» — Олександр Валентинович. Є «двієчники» — перебіжчики до коаліції. Вони хороші хлопці, але хулігани».

Загалом же психологи тішаться: політики у нас яскраві, з ними не засумуєш — є за чим спостерігати. «Вони яскраві, бо дуже прості, — каже Олег Покальчук. — Ці люди прийшли до влади, бо в них був у силу обставин потенціал — грошовий, енергетичний. Прийшли у владу і перестали вчитися, читати книги — їм фізично ніколи це робити. Тому це цілком звичайні люди, досить посередні, але в силу ситуації винесені на політичний п’єдестал».

«У більшості своїй це люди, які зазнали якихось утисків у дитинстві. І їхня політична діяльність, політична боротьба — це спроба компенсації, розтягнута на все життя», — зазначає Олександр Букалов.

Але далеко не всі вони мають ознаки лідерів. Олег Покальчук переконує, що ні Азаров, ні Литвин, ні Тігіпко, ні Янукович на роль лідерів не претендують: «Це люди, які формували особистість за рахунок того, що були тлом для когось. Тігіпко був тлом для Кучми, Янукович — теж висунута людина. Його намагаються представити як хазяїна, господаря. Але справжній «хазяїн» — у тіні. Азаров теж ніколи не рвався у перші ряди. Тому в них є момент спільності — вони не претендують на персональне лідерство. А ось щодо Тимошенко — це не командна структура: там є вождь і решта».

Для українського суспільства ця політична картина не надто «здорова». Олександр Букалов констатує: зміна психологічного портрета кожної нової влади в Україні нагадує коливання маятника: «логіки» змінюють «етиків» — і знову все спочатку.

Водночас соціальний психолог Олексій Шнеєр відзначає, що реального психологічного портрета нової української влади народ не бачить — його цілком замінюють інформаційні технології. А політичні уподобання українців цьому науковцеві нагадують протистояння футбольних фанів: мовляв, байдуже, як команда грає, головне, щоб перемогли «наші».

Політична «картинка» для країни поки що безвихідна. «Лише коли поміняється покоління і з’явиться критична маса людей, просто інакше вихованих, тоді зміниться ситуація, — робить висновок Олег Покальчук. — А доти товктиметься вода в ступі».