«Генеральний партнер української моди — це ти. Одягнись в українське!» — цей слоган на центральному місці серед рекламних банерів Ukrainіаn Fashion Week, який відкрився в четвер у приміщенні Acco International, означає не лише те, що цього року в українського Тижня моди немає генерального спонсора, а й заклик спільними зусиллями вийти з кризи.
Альберт Ейнштейн належить до тих лічених за всю історію людства особистостей, велич яких складно вписати у короткі дефініції. Загальна теорія відносності перевернула світ, а точніше сказати — розширила його. Теорії Ейнштейна виглядали настільки сміливими, що в 1921 році йому нарешті наважилися дати Нобелівську премію з фізики, але не за відкриття теорії відносності, а за теорію фотоефекту — роботу скромнішого масштабу, але яка на той час не викликала і тіні сумніву.
Світова слава прийшла, коли Ейнштейну не виповнилося 40 років. І залишилася назавжди. Ейнштейн — ім’я, відоме навіть невігласам, останньому сантехніку в Чикаго та Жмеринці. Попри славу і статки, він був скромним, людяним, іронічним, намагався ховатися від сліпучого світла софітів. Зневажаючи культ власного «я», Ейнштейн заповів по смерті спалити його тіло й попіл розвіяти. Щоб підтвердити ще раз, що він є «людиною Всесвіту».
Кричущий випадок, котрий шокував мешканців Черкащини, трапився на залізниці в Золотоніському районі. Пасажир поїзда «Черкаси—Гребінка» 42–річний Віталій Кир’ян із села Вершина–Згарська Драбівського району після перекуру на зупинці не встиг вскочити у вагон: дверима чоловікові затиснуло руку. А потяг, наче нічого й не сталося, рушив до станції Пальмира. Потяг три кілометри тягнув за собою чоловіка, хоч його мати Ольга Степанівна, яка разом із ним їхала з Черкас у тому ж вагоні, трохи не на колінах благала провідників зірвати стоп–кран. Неймовірно, але провідники і міліціонер відмовилися це зробити. Мовляв, поїзд набрав швидкість.
І журавель у небі, і синиця в руках. Саме такою перефразованою приказкою хочеться охарактеризувати потрапляння трьох українських команд до 1/8 фіналу Кубка УЄФА та гарантований вихід однієї з них до чвертьфіналу. Протистояння «Динамо» й «Металіста» можна оцінювати всіляко: і нарікати на сліпий жереб, який звів два вітчизняні клуби на цій стадії, і тішитись із того, що один з них точно увійде до вісімки кращих. Проте один великий позитив від цього вже є: Україна нарешті обігнала Португалію в таблиці коефіцієнтів УЄФА і тепер перебуває на дев’ятій позиції. Попереду — Румунія та Голландія, яких у цьому сезоні ми навряд чи наздоженемо. Але вже в наступному, коли стартуємо з вищої позиції в рейтингу та з більшою кількістю клубів, — апетит з’являється під час їди...
Учора Німеччина була в жалобі за 15 жертвами кривавої драми, яка розігралася у середу вранці в 27–тисячному містечку Вінненден на схід від Штутгарта. Одягнений у чорну військову форму і з маскою на обличчі 17–річний Кім Кретшмер (особу нападника поліція встановила лише надвечір. — Ред.) увірвався в школу, випускником якої він був, і холоднокровно здійснив 50 пострілів, а потім утік і продовжив стрілянину на вулицях міста.
Кремль, схоже, усвідомив, що наслідки газової війни з Україною — не зовсім ті, на які сподівалися в Москві. Про це в непрямий спосіб свідчить кількість публічних виступів та швидкість різного рівня візитів, до яких вдалися останнім часом найвищі керівники «Газпрому». Комунікативна стратегія, яка проглядає за російською «газовою дипломатією», не є складною. Скористатися з почуття небезпеки, яке виникло в західних споживачів газу, та чим швидше — доки не оговталися — затягти їх до проектів будівництва обхідних щодо України газогонів.
Центр Хуста, обрамлений вежами греко–католицького, реформатського, римо–католицького та православного храмів, може позмагатися з Ужгородом та Мукачевом. Але, ясна річ, у мініатюрі, адже мешкає тут сьогодні близько тридцяти двох тисяч осіб.
Та не войовничим середньовіччям став відомим Хуст у Європі. Наприкінці 1938–го та на початку 1939 років до маленького, тоді двадцятитисячного, містечка в Карпатах була прикута увага світових політиків та преси. Американські, німецькі, італійські, французькі, британські журналісти, не кажучи вже про сусідів, пишуть репортажі та інтерв’ю з цього досі нікому не відомого краю. Бо саме звідси може початися... Велика Україна. Несподівана карта в тогочасній політичній колоді.
Після того як у щойно проголошеної автономної частини Чехословаччини — Підкарпатської Русі — Угорщина відібрала три найбільші міста — Ужгород, Мукачеве та Берегове, влада перебирається в єдине містечко, що залишилося на її теренах, — у Хуст. Здавалося б, така обкраяна територія без головних центрів, залізниці та урядової дороги не зможе вижити. Ба ні! Народний ентузіазм був величезний, адже закарпатці будували свою державність. І ця державність була українською. Уже 3 грудня 1938 року назва Карпатська Україна стає для цієї гірської землі домінуючою.
Населення Хуста за кілька зимових місяців подвоїлося. Адже сюди переїхали всі крайові установи з Ужгорода та Мукачева, прибуло чимало біженців з окупованої мадярами території.
До Хуста звернуті погляди українців усього світу. Сюди приїжджають Олександр Олесь та Микола Аркас, Роман Шухевич та Олег Ольжич. Тисячі галицьких хлопців нелегально переходять кордон, аби будувати Україну за Карпатами.
Вийти на вулиці з протестами й мітингами готові вже майже половина українців. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного центром ім. Разумкова (з 27 лютого по 5 березня 2009 року було опитано 2012 респондентів; теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95). У санкціонованих мітингах та демонстраціях, страйках, бойкоті тощо готові взяти участь понад 42% респондентів. Ще два місяці тому про свою готовність вдатися до акцій протесту заявили тільки 26,6%. На несанкціоновані мітинги та інші акції непокори готові вийти 23,8% респондентів (порівняно з 17,5% у грудні 2008–го). 14,4% готові взяти участь хоча б в одній із незаконних форм протесту, що пов’язані з силовими чи насильницькими діями. Не схильні брати участі в жодній із форм протесту 46,8%.
Боротьба за вибори на Тернопільщині, скасовані Верховною Радою, виходить на новий виток напруженості. Як уже повідомляла «УМ», позавчора Окружний Адміністративний суд Тернопільської області задовольнив позов обласних організацій ВО «Свобода», «Єдиного центру» і «Пори» про визнання рішення територіальної виборчої комісії протиправним і зобов’язав ТВК провести вибори до обласної ради 15 березня 2009 року — як, власне, й планувалося спершу. Однак це зовсім не вирішило проблему, а лише завело її у лабіринт безпрецедентної юридичної колізії.
