Позавчора в Хрестовоздвиженському кафедральному соборі Ужгорода, настоятелем якого є голова Сойму підкарпатських русинів протоієрей Дмитро Сидор, СБУ провела обшук, у результаті якого вилучено три комп’ютери. Як повідомляє інтернет–видання «Репортер», посилаючись на власні джерела, шестеро співробітників СБУ прийшли до храму з ордером напередодні католицького Різдва. Вони обшукали лише службові приміщення храму й вилучили два стаціонарні комп’ютери та ноутбук, на «материнці» яких були архівні матеріали русинського конгресу в Мукачевому, в тому числі оригінали підписів учасників конгресу.

Сьогодні на з’їзді «Нашої України» буде порушене питання про потребу єднання з іншими пропрезидентськими силами. Причому — не тільки з «Єдиним центром». За даними «УМ», складна внутріпартійна ситуація в Народному русі України цілком може спричинитися до того, що три найбільші обласні організації НРУ — Львівська, Івано–Франківська й Тернопільська — відійдуть від Руху і вже найближчим часом (можливо, навіть ще до Водохреща) увіллються в «Народний союз «Наша Україна».
Розкол в НРУ назріває де–юре, а де–факто — вже існує. На першому етапі XVIII з’їзду Руху в листопаді було відтерміновано остаточне рішення про союз із Блоком Тимошенко. «За» злуку з Юлією Володимирівною — голова НРУ Борис Тарасюк і більшість обласних організацій. Категорично проти — три галицькі філії, що об’єднують фізичну більшість рухівців України. Оцінюючи їхню «фронду», провідники «офіційної» лінії не добирають слів на шпальтах партійної газети «Час Руху».
Про ситуацію в партії та своє ставлення до її керівництва в матеріалі для «УМ» розповів народний депутат від блоку «Наша Україна — Народна самооборона», голова Львівської облорганізації НРУ Ярослав Кендзьор. Він ще має надію зупинити процес розчинення Руху в Блоці Тимошенко.

Ще тиждень тому в прямому телевізійному ефірі Юлія Тимошенко казала, що їй соромно вимовляти прізвище «Ющенко», лише у вівторок вона на прес–конференції закликала Президента добровільно подати у відставку, а вже в четвер пані Тимошенко і Віктор Ющенко їздили по дорогах Криму в одному авто.

Днями мешканців Кременчука приголомшила звістка про жорстоке побиття 62–річного лікаря–інфекціоніста батьком 11–місячного пацієнта. Сталося це серед білого дня безпосередньо в приміщенні дитячої лікарні — біля входу до інфекційного відділення. Стосовно цього керівництво лікарні навіть улаштувало прес–конференцію. За словами колег потерпілого, нападник кілька разів ударив досвідченого фахівця металевим предметом по голові. Удари були такої сили, що стіни й підлогу забризкало кров’ю, а лікаря довелося терміново госпіталізувати до нейрохірургічного відділення з закритою черепно–мозковою травмою, струсом головного мозку, забиттями і ранами голови...

Поки земляни збираються зустрічати 2009 рік, за східною традицією названий роком Бика, вінниччани — всупереч всепланетній моді — вирішили зустріти його під брендом «рік Оленя». Члени сформованої міськвиконкомом креативної групи, яка розробляла концепцію свята, звернули увагу на цікаву деталь. Головними казковими героями Нового року завжди є Дід Мороз та Снігуронька. І мало хто звертає увагу на транспорт, яким вони добираються до малечі — сани, запряжені оленями. Тож, якби не ці скромні тварини, подарунки навряд чи доїхали б до своїх адресатів. Тоді й народилася ідея зробити їх головними персонажами і неповторною родзинкою цьогорічних святкувань, а ініціативу підтримало керівництво міста.

Аби пригадати цікаву новорічну історію, треба: а) щоб вона з вами трапилася; б) щоб ви, втомлені святкуванням, її не забули. Зірки української естради демонструють неабияку креативність і гарну пам’ять — їм є що згадати. Для новорічного опиту–допиту ми підготували для них такі запитання:
1) Який Новий рік був для вас незвичайним?
2) Де ви зазвичай святкуєте Новий рік?
3) Що ви побажаєте українцям на свято?

Коли ти працюєш у відділі культури і пишеш про це, без перебільшення, кожний день, за рік культурних подій назбирується всі 365. Ця метушня видається бурхливим культурним життям, в епіцентрі якого ти перебуваєш, а озирнешся назад 25 грудня — і революційних проектів, яскравих емоцій чи талановитих творів пригадаєш не так і багато. У 2008–му Міністерство культури і туризму, а точніше Василь Вовкун із новими радниками, намагалися зліпити скелет культурної політики держави. Вперше за багато років у діях Міністерства культури можна було роздивитися нитку державної ідеології (нарешті), спроби концептуально впорядкувати ієрархію подій, імен, фестивалів та інституцій. Чи вийшло? Ні, ініціативи виглядають хаотичними і висмикнутими з культурного контексту через непрофесійну інформаційну політику міністерства, а хороші ідеї — абсурдними і мертвонародженими через чиновницьку, юридичну, менеджментську недосвідченість людей–ентузіастів з оточення Вовкуна. Сучасні рішення, не адаптовані до громіздкого державного механізму, так і залишаються благими намірами, які дратують тих, хто сподівався хоча б на обіцяну синицю в жмені. Утім процеси, які відбуваються в міністерстві, у тому числі й публічні помилки, свідчать про те, що там іде живе життя, а те, що ми їх критикуємо, означає, що культурні чиновники роблять щось нове, інакше нам би не було про що писати.

У мене вкрай погана пам’ять на події. Через їх перенасиченість стираю геть усе. Та мушу визнати, що з цього року залишу три історії, які розказуватиму своїм дітям, а потім онукам, правнукам і так до безкінечності.

Як на мене, найяскравішою подією літературного сезону–2008 стала книжка Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» (К.: Факт). Сміливий, на межі зухвалості, задум зреалізовано на глибинному рівні літературних нанотехнологій. Окрім того, що це нестримно смішно (а таких творів українській літературі завжди бракувало), це іще й вельми адекватно соціальному завіконню: цей нібито анекдот вартий серйозної уваги дослідників масової свідомості. А література як дзеркало соціуму — це і є власне література.