Чи багато ви знаєте про діяльність благодійних організацій в Україні? Дехто відповів би, що благодійність — це засіб відмивання грошей. Такою є найпоширеніша думка в нашому суспільстві. Донедавна я так само думала, поки не стала працівником відділу зв’язків із громадськістю одного з найбільших благодійних фондів України...

Днями народний депутат Григорій Омельченко подав до Президента України Віктора Ющенка депутатське звернення щодо кримінальної справи за фактом депортації з Кримського півострова кримських татар та інших народів у 1944 році. Пан Омельченко просить Президента дати доручення Службі безпеки України розглянути питання про порушення такої кримінальної справи і всебічне досудове слідство всіх обставин злочину. «Я вітаю таке подання Григорія Омельченка, який, до того ж, не є етнічним кримським татарином, — каже «УМ» народний депутат Рефат Чубаров. — Уже є прецедент, порушено кримінальну справу за фактом Голодомору. Отже, маємо дати правову оцінку й депортації кримських татар із Криму. Тим паче що була не лише депортація, а й примусове утримання у місцях вигнання і недопущення до Батьківщини. Злочин тривав аж до кінця 1980–х років».

Офіційна назва цього елітного спецпідрозділу СБУ — Центр спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів. Створено цей антитерористичний підрозділ ще п’ятнадцять років тому — 23 червня 1994 року, але він став легендою ще за радянських часів. «Альфа» — це еліта у світі спецслужб. Бійці групи «А» справді йдуть на крок попереду від інших, а успішно проведені ними спецоперації часто є унікальними і неперевершеними.

Придбати житло у столиці може далеко не кожен українець. І хоча за умов фінансової кризи вартість квадратного метра впала, навіть найнижча ціна — трохи більше тисячі доларів за «квадрат» — не по кишені багатьом мешканцям столиці. 36–річна Олена Гречка, яка виховує трьох неповнолітніх дітей з вадами здоров’я, разом зі своєю матір’ю придбали квартиру по вулиці Тростянецькій у Дарницькому районі столиці ще дев’ять років тому. Та попри те, що договір був засвідчений нотаріально, а підшуковувати житло родині допомагали брокери (і взяли за свої послуги досить непоганий відсоток від загальної суми угоди), нині жінка з дня на день може опинитися просто неба без копійки в кишені. Придбати нове житло — нереально. Адже на руках жінки — троє діток: одна з дівчаток — інвалід другої групи, питання про присвоєння групи другій донечці зараз майже вирішене. Найстарший, 15–річний, син Максим має серйозну хворобу легенів. Ось із такою родиною вже майже десять років поспіль і воює наша Феміда.

Поїздка журналістів «УМ» на Кіровоградщину, де минулого тижня за нез’ясованих обставин загинув безробітний Валерій Олійник, шокувала. І навіть не тим, що можна побачити практично в кожному райцентрі України — бідністю людей. Область, за голоси якої у будь–який спосіб, у тому числі й незаконний, у 2004 році боролися «біло–голубі», котрі, зрештою, програли, після революції не здобула ані свободи слова, ані права звернення до вищих владних інстанцій, ані права на землю. За намагання добитися цих прав у Голованівському районі одних саджають до в’язниці, інших — убивають. Депутата–БЮТівця Віктора Лозинського тут називають «хазяїном», «царем». Від нього залежать усі органи влади Голованівська, та й загалом усе місто. Він може милувати і карати. Безкарно. Як це сталося з Валерієм Олійником.

Верхня і Нижня лавра (або, як їх іще називають, Дальня і Ближня) — це, власне, два різні світи. Верхня — це заповідник (музей), Нижня — монастир. Заповідником керує його директор Сергій Кролевець, монастирем — настоятель архієпископ Павло. До музею вхід платний, до монастиря — вільний. Для туристів Верхньої лаври не існує дрес–коду, для паломників Нижньої діють обмеження в одязі: жінкам не можна «дефілювати» в штанях, коротких спідницях та з обширним, як інфаркт, декольте. Попередження про табуйовані зони жіночого тіла висить на вході. Досі все зрозуміло. А далі починається спростування традиційних уявлень. У монастирі — завізно шурхотять шинами чорні «мерседеси» та гримлять будмайданчики. Робочі посилають у повітря смачну нецензурщину. Це замість молитовної тиші та розпродажу німбів. Хто забудовує лавру? «УМ» спробувала у цьому розібратись.

Епатажна британська співачка Емі Вайнхаус більше не хоче жити на своїй батьківщині. Любителька важких наркотиків і хуліганських витівок вирішила назавжди перебратися в єдине місце, де залюбки відмовилася і від першого, і від другого, — на карибський острів–державу Сент–Люсія. Як повідомляє британська преса, Емі подала у відповідні державні органи Сент–Люсії офіційний запит для отримання постійного виду на проживання. Поки що місцева влада його розглядає, але, швидше за все, заперечень не буде. Адже на Карибах у Вайнхаус чудова репутація — не те що вдома.

Навіщо потрібна дорога, якщо вона не веде до храму? Це філософське запитання з відомого фільму Тенгіла Абуладзе «Покаяння» днями набуло особливого звучання у М’янмі (колишня Бірма). Там храм є — пагода за 25 км від міста Мандалай, а з дорогою — складно, її потрібно ремонтувати.

Новини. Виходячи з міркувань секретності, зустріч Ющенка і Тимошенко відбувалася за зачиненими дверима. При цьому, виходячи з міркувань особистої безпеки, Прем’єр і Президент перебували по різні сторони зачинених дверей.