Режисер фільму «Титанік» Джеймс Камерон та його зірки–актори Леонардо Ді Капріо і Кейт Уїнслет разом пожертвували 30 тис. доларів 97–річній Міллвіні Дін, яка зараз дуже потребує фінансової підтримки.

Старість — це коли тебе запитують не «Як здоров’я?», а «Як самопочуття?»

Музейна проблематика не надто популярна серед більшості вітчизняних ЗМІ. Поодинокі публікації про достоту фізичне виживання музеїв зі столиці України розчиняються, мов крапля в морі. Зате обсмоктування зіркових скандалів ідуть, як вода в суху землю, плекаючи «піпл», чиєю національною ідеєю цілком може бути й сало, — чого там!

Книжки не належать нікому. Це птахи вільного польоту, яким місце не на одній полиці якогось затятого книгоманьяка, а свій шлях у світовій бібліотеці. Прочитав — віддай іншому. Саме так звучить основний принцип книжкового руху буккросинг (з англійської book — «книжка», crossing — «переїзд», «перехрестя»). В Україні зі «звільненням» книжок справи кепські, однак деякі ініціативи її покращують. У київській книгарні «Є» вже рік існує поличка для буккросингу української літератури. Нещодавно там виділили цілу «іноземну» шафу. Першими кросерами стали представники іноземних культурних центрів, посольств, відомі українські письменники та затяті читачі.

Ще у вересні минулого року Фонд сучасного мистецтва «Ейдос» оголосив міжнародний конкурс кураторських проектів «Мистецтво a priori: актуальні історії». Метою проекту було поєднати класичне мистецтво з актуальним, оживити музеї та налагодити діалог сучасних кураторів із традиційними шедеврами колекцій національних художніх музеїв. Із 55 заявок з усієї України, Білорусі, Естонії, Молдови, Польщі та Росії міжнародне журі на чолі з Ярою Бубновою обрало шість найкращих для реалізації. Фішка конкурсу в тому, що проекти втілюватимуться в різних містах України впродовж півроку. «Мистецтво a priori» стартує вже сьогодні в Одесі, а далі — Харків, Полтава, Севастополь, Львів, Вишневець на Тернопільщині й Київ, де все закінчиться семигодинним перформансом у Національному художньому музеї.

Напевно, досі мало хто знав, що в нашій країні віднедавна знову існує Національна федерація водномоторного спорту, і її члени не тільки беруть участь у міжнародних змаганнях, а й перемагають на них. Наголос тут стоїть на слові «знову», адже з 2004 року Україну виключили з Міжнародної федерації цього виду спорту: через брак коштів наші водномоторники ніде не змагалися і навіть не сплачували членські внески «нагору». І це в країні, яка невдовзі святкуватиме століття вітчизняного водномоторного спорту: у 1909 році в Одесі відбулися перші змагання на катерах. Українці також були ініціаторами створення в 1954 році всесоюзної федерації цього виду в СРСР.

Днями у Хмельницькому відбулося урочисте відкриття нового спортзалу для занять боксом, реконструйованого та оснащеного сучасним спортивним обладнанням у рамках програми «Спортивну Україну будуємо разом». Таким чином організатори соціального проекту, Фонд братів Кличків та їхні партнери, серед яких є чимало упізнаваних комерційних брендів, продовжують інвестувати спортивну інфраструктуру України. Цього року вони започаткували вже два спортивні об’єкти. Раніше, у 2007–му, відбулося відкриття оновлених центрів у місті Немирів Вінницької області. Нещодавно, у квітні, така ж подія відбулася в Переяславі–Хмельницькому на Київщині.

Під час відкриття «Євробачення–2009» у Москві пройшов гей–парад за права сексменшин. Київські геї також час від часу скаржаться, що через особисте життя їх звільняють із роботи і принижують у правах. І я б повірила в дискримінацію сексменшин, якби особисто не була знайома з витонченими, успішними, з хорошими заробітними платами, впевненими в собі, а інколи аж занадто самозакоханими красенями–геями. Якої політкоректності вони від нас вимагають? Може, їм просто варто піти на фільм Гаса Ван Сента «Мілк» і заспокоїтися, що сьогодні у світі з геями не все так погано.

Коли на стіл, поблискуючи повноколірним глянцем, лягли перші дві солідно видані — переважно коштом самого автора — книги, 80річний професор Володимир Грабовецький узявся писати листа до Президента Віктора Ющенка. Відомий історик, учень Івана Крип’якевича, хоче переконати главу держави в тому, що вже тепер, не марнуючи дорогоцінного часу, варто починати продуману підготовку до святкування ювілеїв Шашкевича і Шевченка (галицький просвітитель, лідер «Руської трійці» народився 6 листопада 1811 року, а Тарас Григорович, як більш відомо, — 9 березня 1814 року).
«Я глибоко переконаний, — каже Володимир Васильович, — що 9 березня може стати найповажнішим з­поміж наших національних свят. Аби не множити їхній перелік, ним можна було би замінити якусь іншу офіційну «неробочу» дату — байдужу і серцю, і розуму наших співвітчизників. Це дало б імпульс для серйознішого вивчення, вшанування і захисту Шевченка. Ви ж бачите, до чого ми вже дожилися: той лисий чорт із Києва такі пасквілі понаписував на Тараса, що навіть мене, людину поважного віку, гнів бере. Важко уявити, який би ще народ проковтнув таку ганьбу, а українцям — байдуже».