Наркоторговця з міліцейськими зірочками на погонах днями затримали працівники Служби внутрішньої безпеки ГУБОЗ та Генпрокуратури. В результаті продуманої спецоперації правоохоронців до їхніх тенет потрапила поважна «птаха», чи то пак «перевертень», із числа колег — заступник начальника одного з відділів Управління карного розшуку столичної міліції, підполковник О.! Виявляється, він залюбки приторговував особливо небезпечним наркотичним засобом — розчином героїну. При цьому, як повідомили «УМ» у прес–службі ГУБОЗ МВС, підполковник збував «кайф» київським наркоманам як оптом, так і вроздріб.

Мабуть, не варто дивуватися, якщо виявиться, що в фіналі Ліги чемпіонів значна частина української вболівальницької аудиторії підтримувала саме «Барселону». І річ тут не в надмірній любові до Іспанії чи Каталонії зокрема, а в бажанні помститися.
Дотепер в Україні не забулася та «чесна» гра, яку «Барселона» продемонструвала на донецькому стадіоні «Олімпійський» минулої осені (тоді один м’яч гості забили, не повернувши м’яч «гірникам» за принципами «феер плей»). Тепер «Шахтар» може отримати сатисфакцію на стадіоні «Луї ІІ» в Монако, де наприкінці серпня змагатиметься з «Барсою» за Суперкубок УЄФА.

Минулого тижня в Ризі відбулася презентація видання «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі відразу трьома мовами: грузинською, українською (переклад Миколи Бажана) та латиською (переклад Екаба Янсона­Сайви та Арвідса Скалбе за редакцією Іманта Аузіньша). За збігом обставин наша розмова з автором цього проекту Раулем Чілачавою, який нині в ранзі посла представляє інтереси України в Латвії, відбувалась напередодні — саме в той день, коли книгу підписували до друку. І йшлося про відносини не тільки наших двох держав, постійно спливала тема третьої країни — Грузії, батьківщини мого співрозмовника.

Народившись в Англії і отримавши блискучу теологічну освіту, він переїхав в Україну й рівно половину свого життя присвятив перекладам Біблії та християнських першоджерел українською. Лише завдяки його особистим зусиллям в Україну повернулася «оновленою» та виправленою Острозька Біблія — це перше повне слов’янське Святе Письмо, надруковане в 1581 році за активної підтримки князя Острозького. По суті, Острозька Біблія — це канонічний збір текстів, який дозволив інтелектуально відродитися всім слов’янським церквам, що сповідують східний обряд. Наприклад, її текст, перевиданий у Москві 1751 року, став основою для Синодальної Біблії, або Єлисаветівської.

У робочий кабінет ведучого проекту «Свобода слова» на ІСТV Андрія Куликова ледь втискується стіл для проведення нарад–обговорень. І навіть дивуєшся, як за ним можуть розміститися вісім осіб команди. На робочому столі Куликова — творчий розгардіяш. Трохи осторонь — розкрита пачка «Прими». Хоча цьому ще студентському атрибуту часто «зраджують». Куликов без метушні виймає торбинку з тютюном і філігранно скручує тоншу за традиційні фабричні цигарку. (Ця звичка ще з початку лондонського життя, коли український журналіст радіо ВВС заощаджував на кожній пачці один із двох фунтів). У кабінеті постійно увімкнено телевізор — ведучий суспільно–політичного шоу дивиться або телеканал «Рада», або повтор «Шустер Live», або новини «5–го каналу» — щоб бути в курсі всіх подій.
Під стінкою в кутку зовсім інший світ — більше десятка... іграшкових ведмедиків. Свій «зоопарк» журналіст почав збирати дев’ять років тому і тепер м’яких звірят йому дарують друзі та глядачі. Навіть є Андрон Довготелесий — повний тезка за псевдонімом.
Андрій Куликов поза кадром такий же стриманий і виважений, як і в прямому ефірі. Тільки без краватки і костюма. На «Свободі слова» він уже приблизно стільки, скільки був його попередник Савік Шустер, — близько двох років. Тож період порівнянь давно минув.

Вони ведуть постійний наступ, оточують нас, приручають комфортом. Вони потрібні нам, вони вже серед нас, хоча, здебільшого, ще не в людській подобі. Ми прямуємо в майбутнє, в якому будемо співіснувати з роботами, без яких життя стане немислимим. «УМ» зібрала матеріали про найновіших роботів світу.

Головний месидж від Світлани Берзіної, директора київського зоопарку та радника мера з питань охорони навколишнього середовища, полягає в тому, що бездомних тварин ніхто не збирається вбивати. Точніше, евтаназія можлива у двох випадках: коли тварина проявляє неконтрольовану агресію чи є невиліковно хворою. У решті випадків підібраних на вулиці кішок та собак будуть стерилізувати, підліковувати та випускати на волю. Захисники тварин не вірять: ще не так давно Київ лихоманило від повідомлень про трупи чотирилапих з явними ознаками отруєння. Мовляв, отруту в їжу підсипали працівники ЖЕКів — з благословення мерії. Звичайно, довести це неможливо. Утім як і спростувати. Жодного «жеківця» не спіймали за руку в момент, коли він «присмачував» дитиліном ковбасу і приманював нею бездомного пса. Жоден «жеківець» не зізнався б, що відповідне розпорядження негласно надійшло з Хрещатика, 36. Словом, історія темна і неприємна. І, що найгірше, це аж ніяк не її кінець.

Можете закидати мене помідорами презирства та облити соусом обурення. І ось так подавати на стіл. Мені — як би це сказати делікатніше? — не надто близька тема бездомних тварин. Тобто свій обов’язок я виконала і тему висвітлила. З позиціями сторін–опонентів — усе як годиться. Але...

Четвертий рік поспіль міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» та громадська організація «Український центр розвитку музейної справи» проводить Всеукраїнську акцію «Музейна подія року». 26 травня на території «Софії Київської» засновниця фонду Катерина Ющенко вручила переможцям «Музейної події 2008» грошову винагороду в розмірі 25, 15 і 10 тисяч гривень відповідно до вибороного місця, двом музейникам надала матеріальну допомогу по 4500 гривень та призначила 13 одноразових стипендій по тисячі гривень, що є втричі більше, ніж минулого року. «Музеї — це справжні машини часу, завдяки яким ми переносимося у минуле і можемо використати його уроки для подальших рішень та розвитку», — зазначила у привітанні пані Катерина.