мПро цю справу почали швидко забувати чотири роки тому. Наприкінці грудня 2005 року головний військовий прокурор РФ Олександр Савєнков повідомив, що кримінальне переслідування Юлії Тимошенко (екс–Прем’єра визнали винною в організації підкупу посадовців Мініоборони РФ) припинено на підставах, що не реабілітують — у зв’язку із закінченням терміну давності. Тоді цю новину підхопили всі ЗМІ Росії й України, які цитували зокрема й такі слова пана Савєнкова: «За російським законодавством вона визнана особою, що вчинила злочин!». Місяць потому — у січні 2006 року, на одному з міжпартійних форумів БЮТ Юлія Тимошенко з президії направила руку з якимись папірцями в зал і сказала однопартійцям, що це і є постанова російської військової прокуратури, згідно з якою вона визнана невинною. Мовляв, справу закрито не лише за відсутністю складу злочину, а й події злочину. Дивно, прокурор офіційно перед камерами заявив одне, а пані Юля у колі «своїх» — інше. При цьому уявну постанову, яку вона демонструвала, поближче ніхто так і не побачив. За чотири подальші роки опозиційна лідерка БЮТ знову стала Прем’єр–міністром, а всі якось підзабули, що чарівна очільниця Кабміну «визнана особою, що вчинила злочин». Тобто, згідно і з російським, і українським та й будь–яким іншим законодавством, наша пані Прем’єр є ЗЛОЧИННИЦЕЮ! І документи, які явно, а головне — детально, це підтверджують, «УМ» отримала у своє розпорядження вчора, під час прес–конференції Героя України Степана Хмари, директора Антикорупційного центру при Українському юридичному товаристві Сергія Долі та інших.

Однорічна Катруся із Закарпаття, дворічний Максимко з Севастополя, одинадцятирічна Наталя з Донеччини — загалом триста дітей із різних регіонів України — стали першими учасниками масштабної програми «Цій дитині потрібна родина». Всі вони — вихованці дитячих будинків або інтернатів — можуть стати членами й вашої родини. Хочете всиновити дитину, але не можете зважитися? Значить сайт sirotstvy.net, який запрацював на початку грудня, саме для вас. На ньому вперше виставлені фото та відео реальних дітей, яким потрібна сім’я. Можливо, очі цих малюків стануть тим останнім аргументом, якого так не вистачає потенційним батькам...

У Центральній виборчій комісії розгорнулася боротьба за посади в окружних виборчих комісіях. Згідно із законодав­ством, кожен із кандидатів має отримати однакову кількість посад у керівництві ОВК. Цього тижня довкола цього виник скандал: в окружкомі №188 (Херсонщина) з посади секретаря було знято представника Віктора Ющенка, а натомість призначено людину Віктора Януковича. Команда діючого Президента відстояла в суді свою квоту.

Утім уповноважений представник Ющенка у ЦВК Андрій Парубій застерігає, що в цьому випадку може йтися про далекосяжну домовленість. На його думку, штаби Тимошенко та Януковича хочуть поділити посади між собою. Під час інтерв’ю пан Парубій також розповів про внутрішню «кухню» роботи ЦВК.

За спиною — роки, міста, драми, радості й багато ролей. Попереду — праця й сподівання. Тетяна Стебловська «виткана» з ностальгії й молодості, з оптимізму й суму, з наївності й гумору, з музики і величезного досвіду. Напевно, тому вона однаково близька людям старшого віку й молоді: для одних вона добра мудра бабуся (няня в «Дяді Вані» або ж Памела в «Моя дорога Памела»), для других — сучасна астропсихолог Софія у «Спалюємо сміття» (Emрty trash), для третіх — зворушлива Свиня–ангел у «Звичайній історії», для четвертих — гротескова Пташиха у «РехуВІлійЗОР»і ...

Тетяна Стебловська у своїй професії вміє практично все: грати гострохарактерні ролі (комедійні, драматичні й трагедійні), співати: о, як щиросердно в її виконанні звучать стародавні романси; а колись вона у Київському театрі естради грала у мюзиклах «Шахрай мимоволі», «Серенада Сонячної долини», «Кіт Леопольд», «Відьомські жарти», виконувала монологи гумористів і сатириків. Тетяна Володимирівна виступає з концертними номерами на радіо й телебаченні, знімається в українських та російських кінофільмах і телесеріалах, співпрацює з різними столичними театрами, проте рідним для неї є Київський академічний Молодий театр. Це той стрижень, навколо якого концентрується її акторське життя.

Ще навчаючись у школі, вона відвідувала народний театр у Жовтневому палаці, там грала, приміром, з Іриною Дукою і Давидом Бабаєвим, нині народними артистами, у «Колегах» Василя Аксьонова, «В дорозі» Віктора Розова. По закінченні Театрального інституту Тетяні захотілося, незважаючи на те, що батьки були людьми авторитетними, зі зв’язками (мама Ольга Юровська — примадонна київської оперети, тато Володимир Стебловський — директор театру імені Франка, потім театру імені Лесі Українки), самостійності. За запрошеннями їздила в різні міста, наприклад до Миколаєва, Дніпропетровська. Після того як у журналі «Театр» була надрукована її велика фотографія і стаття про неї, одержала з Самарканда запрошення на роль Вальки в «Іркутській історії».

Згодом — повернення до Києва: Тетяна Стебловська сімнадцять років успішно працює в Театрі естради, та у лиховісні дев’яності він припиняє своє існування. Коли запропонували роботу кілька київських театрів, Тетяна Стебловська вибрала саме Молодий театр, оскільки знала, що його через місяць–два має очолити Станіслав Мойсеєв, вона бачила його спектаклі в київських театрах імені Лесі Українки й імені Івана Франка, у ТЮГу, їй був цікавий цей режисер, хотілося з ним попрацювати, тим паче що, коли режисер приходить до колективу, для нього все починається ніби з білого аркуша, всі рівні, немає шлейфу взаємин. Це дуже важливо — взаємини будуються в роботі. У Молодому пролетіли 14 років...

Україна — країна найсильніших у світі людей. Таке доволі гучне твердження можна часто почути з легкої подачі журналістів чи у приватних розмовах. А й справді — вітчизняні боксери, майстри єдиноборств чи «стронгмени» чимало постаралися, аби ця думка мала право на існування. Намагаються не відставати й наші важкоатлети. На недавньому чемпіонаті світу в корейському місті Гоян вони посіли восьме командне місце з дев’ятьма медалями в активі.

Уродженка Маріуполя Юлія Калина стала єдиною представницею жіночої частини «синьо–жовтих», яка повернулася додому з нагородами — її здобутком стали три «бронзових» відзнаки у вазі до 58 кг. Якщо врахувати, що для 21–річної дівчини це був перший старт такого високого рівня, то її результат можна вважати дуже вдалим. Кореспондент «УМ» знайшов надію української важкої атлетики вдома, в Маріуполі, й по телефону розпитав про деталі успіху й плани на життя.

За два тури до завершення групової стадії в шанси «Баварії» вийти до 1/8 фіналу мало хто вірив навіть у Мюнхені, а над Луї ван Галем висів дамоклів меч звільнення. Утім за останні півмісяця все чарівним чином стало з ніг на голову, й, видавши позавчора в Турині найкращий матч сезону, німецький гранд посів таке бажане друге місце в квартеті А.

Після провалу в континентальних клубних турнірах позавчора троє з української четвірки реабілітувалися перед своїми вболівальниками. А от «Азовмаш» і далі показує препогану гру.

Іван Турчин ввійшов в американську історію як герой Громадянської війни США (1861—1865 рр.) Джон Базиль Турчин. Перед його іменем упродовж усього життя незмінним залишався титул «козак». У 1890–х роках на вулицях Чикаго перехожі зупинялися, щоби послухати гру на скрипці, яку виконував красивий із сивиною джентльмен, заробляючи собі на хліб. Кидаючи скромні пожертви виконавцеві, ніхто і не здогадувався, що перед ними — жива легенда громадянської війни, сподвижник Абрагама Лінкольна. Це його в 1865 році це місто зустрічало як національного героя. Влаштувавши парад на його честь, американці подарували іменну шаблю козакові...

Тільки зовсім недолуга і неосвічена людина повірить у щирість слів пані Юлі, які вона виголосила у виступі на передвиборчому майданному з’їзді ВО «Батьківщина», сказавши: «Вірю в мудрість України». Вірю і я в мудрість українців, тому й молюсь: «Не доведи, Боже, мій народ до такого вибору».