Ця історія справила на мене неабияке враження. Можливо, відіграла свою роль абсолютно спокійна та адекватна поведінка людини, яку після пережитої нею трагедії намагаються насильно помістити до психіатричної лікарні, роблячи з героя нашої публікації не лише винуватця всього, що сталося, а й небезпечного для оточуючих суб'єкта. А можливо, гостроти сюжету додало ще й те, що в «УМ» звернувся працівник міліції, який не може знайти справедливість. (Зазвичай у подібних сюжетах відбувається усе з точністю до навпаки: жаліються на міліцію, яка не визнає свою неправоту). І, нарешті, третій штрих: наш співрозмовник заявив, що перш ніж переступити поріг «УМ», він побував в інших виданнях, але там, дізнавшись, що він скаржиться, зокрема на донецьку прокуратуру, просто виставили його за двері. Не хотілось би надмірно заполітизовувати дану ситуацію, яка почалася з дорожньо-транспортної пригоди, але в матеріалі, що стоїть на шпальті поруч із цим (у ньому йдеться про вбивство Александрова) так само згадується донецька прокуратура в ракурсі не лише її бездіяльності, а й тої опіки, яку вона надає справжнім злочинцям. Але час висновків настане не раніше, ніж ми розповімо про те, що сталося рік тому, 14 липня 2003-го, зі старшим сержантом міліції, співробітником Управління державної служби охорони при УМВС України в Донецькій області Андрієм Подсєкайлом.

Дарма В'ячеслав Піховшек у недільному «Епіцентрі» намагався представити з'їзд Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (де головою — Олег Тягнибок) як нібито альтернативне висування Віктора Ющенка на посаду Президента. За режисурою Піховшека прочитувалось, що, от мовляв, націоналісти опозиціонують себе від решти демократичних сил. Вони, націоналісти, завжди такі — самі по собі, зі своїми гаслами, які геть не подобаються «музі» «Епіцентру»...

Друге засідання Шевченківського місцевого суду у справі, відкритій за скаргою Марії Самбур та Валерія Воротніка, вчора було напрочуд коротким. Меланхолійні будівельники на риштуванні не встигли «освіжити» й третину суду веселеньким сірим вапном, коли до них на вулиці вже приєдналися усі учасники процесу та їхні вболівальники. (За винятком, ясна річ, головуючої в процесі Тетяни Ізмайлової, котра відклала слухання до 31 серпня, пояснивши такий тривалий «тайм-брейк» відпусткою, в яку йдуть судді).

Власне, ліміт згадок на наших сторінках про Едуарда Коваленка (того, що привласнив собі бренд УНА-УНСО та з легкої руки Олександра Лавриновича пройшов перереєстрацію в Мін'юсті) вже давно вичерпався. Не того польоту птах, аби витрачати на нього навіть сарказм. Проте твердження «скажи мені, хто твій друг...» не втратило своєї актуальності. А Коваленко йменує себе «другом Ющенка». І рветься підтримувати його на виборах. І здіймає довкола своєї недолугої персони таку куряву, через яку хтось не надто розсудливий та вдумливий, можливо, і почухає потилицю, думаючи: «А Бог його знає, може, й справді друг...»

Під спільним меморандумом, де йдеться, зокрема, про те, що «за роки незалежності Україна, на жаль, так і не стала національною державою української нації», внаслідок чого сьогодні ми маємо «неспроможність нинішньої влади забезпечити майбутнє України як суверенної, національної й демократичної держави», стоять підписи лідерів чотирьох націоналістичних організацій: голови Організації українських націоналістів Миколи Плав'юка, керівника ОУН (революційної) Андрія Гайдамахи, лідера Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (донедавна — Соціал-національної партії України) Олега Тягнибока та голови Конгресу українських націоналістів Олексія Івченка.

Так бувало на теренах середньовічної матінки-Росії — розгнівається на підданих цар, покине кремлівські стіни, осяде в якомусь монастирі та чекає, поки по нього приїдуть бояри. Ті прискачуть та — беркиць у ноги самодержцю: «На кого ж ти нас, батьку рідний, покинув?». Цар поламається-поламається — та й повернеться до скіпетра... Наш Президент Кучма хоч подібних демаршів і не влаштовував, однак про намір піти зі своєї посади, коли добіжить кінця термін його повноважень, говорив уже неодноразово. Не має наміру теперішній гарант коригувати Конституцію та балотуватися ще раз — ну і слава Богу... На цьому тему третього президентства Л. Д. можна було б і закрити. Так ні ж бо, дехто прагне бути ще більшим кучмістом, ніж сам Кучма. Приміром, Вілен Мартиросян, особа одіозна і загальновідома (остання нива його діяльності — це головування у Координаційній раді з питань соціального захисту військовослужбовців при Президентові України). Минулого тижня Мартиросян зібрав дійство під назвою «Форум народів України», учасники якого закликали Кучму не йти від годівниці так скоро, а залишитись при ній іще на певний час. А щоб оці запросини відбувались урочисто, «форумчани» організували навіть щось подібне до святкового концерту.

Моя тітка любить казати: «Хто вибирає три дні, той вибере злидні». Не варто, тобто, спокушати долю надмірно довгими ваганнями. Міністр МВС Микола Білоконь довго не вибирав, у нього слова «три дні» породжують інший асоціативний ряд. Йдеться про те, що саме стільки міністр збирається пити (в сенсі — святкувати) в разі, якщо на президентських виборах переможе Віктор Янукович. Дослівно це прозвучало так: «Нам кажуть, що міліція повинна бути поза політикою. А я так скажу: ми орган влади, озброєний орган влади. Із самого цього визначення уже випливає, що ми повинні владу підтримувати... А переможемо на виборах у першому турі — три дні пити будемо», — заявив свого часу Білоконь підлеглим на нараді в Донецьку.

З двох запитань — «За що?» та «Скільки відсидів Борис Фельдман?» — відповідь є тільки на друге. Майже чотири з половиною роки провів за гратами колишній віце-президент найбільшого на той час в Україні банку — «Слов'янського». Позавчора, як повідомив «Україні молодій» адвокат Фельдмана Андрій Федур, його підзахисний вийшов на волю.

Як писала наприкінці минулого року «Львівська газета», «стосунки між ВАТ «Львівобленерго» та львів'янами стають більш ніж напруженими і перманентно нагадують неоголошену війну. Енергетики звинувачують населення в крадіжках як електроенергії, так і майна підприємства, мешканці ж міста буквально завалюють управління захисту прав споживачів різноманітними скаргами на дії працівників обленерго». Львівобленерго, продовжувала газета, заявляє, що протягом лише 2003 року пiд- приємству завдано споживачами збитків на суму 40 мільйонів гривень. Йшлося про те, що найбільш поширеним видом порушень є самовільне приєднання до електромережі та використання енергії без укладення договору та обліку. Також популярними серед мешканців області є зрив або пошкодження пломб на приладах обліку та самовільне внесення змін до схем роботи лічильників, які занижують його показники. Що ж до іншої «воюючої сторони», тобто львів'ян, то вони скаржаться на дії ВАТ «Львівобленерго» та його персоналу все частіше, вбачаючи у цих діях порушення прав споживачів. Зокрема, протягом 2003 року до управління у справах захисту споживачів надійшла 71 скарга на дії працівників «Львівобленерго», причому з них 53 скарги стосуються Львова. Найбільше невдоволення викликає робота окремих працівників районних електромереж (РЕМів).

Будь-яка подія актуалізує два прошарки її сприйняття: засвоєння сухого фактажу та рефлексію над тими людськими якостями, які, власне, і спричинили подію. Щодо фактажу, то, як уже зазначала «Україна молода», перше судове засідання за позовом проти «УМ» Марії Самбур та Валерія Воротніка закінчилось тайм-аутом, який взяв Шевченківський місцевий суд, перенісши слухання на 30 червня.
Нагадаємо, що матеріалом, правдивість якого оспорюють позивачі, було інтерв'ю з керівником позбавленого нині ефіру радіо «Континент» Сергієм Шолохом. (Той описував свою зустріч із Самбур та Воротніком і пропозицію від останніх озвучити за допомогою «Континенту» таку версію вбивства Георгія Гонгадзе, за якою «Олександр Волков передав Юрію Кравченку наказ Кучми усунути Гонгадзе. А Кравченко нібито, не перевіривши легітимності цього розпорядження, його виконав. Таким чином «здавали» Волкова і Кравченка, «відбілюючи» Кучму», говорив Шолох). Щоправда, як контраргумент Воротнік зазначив, що його і Самбур «свідомо намагалися дискредитувати як джерело інформації», оскільки «з літа минулого року ми займалися розслідуванням «справи Гонгадзе». Пп. Воротнік і Самбур справді «займалися» «справою Гонгадзе», причому для останньої ці заняття закінчилися звільненням з Інституту масової інформації за «коректуру» листів покійного убозiвця Гончарова.