У житті співачки Мерайі Керрі все склалося чудово: зробила кар’єру, вдало вийшла заміж. Єдина прикрість — лелека й далі оминає її сімейне гніздечко. Сьогодні зірка, якій у березні виповниться 40 років, цілком серйозно подумує про те, щоб усиновити дитину. «Мерайя дуже хоче відчути радість материнства. Але вони з Ніком не можуть мати біологічних дітей, — ділиться з виданням The Showbiz Spy джерело, близьке до родини співачки. — Це їх дуже засмучує, адже вони хочуть стати батьками якомога скоріше».

Якщо у вашу квартиру заліз злодій, нерідко ви самі в цьому винуваті, стверджують поліцейські британського міста Мекл­сфілд. Адже, за статистикою, 40 відсотків квартирних крадіжок і справді відбувається через погано зачинені вікна та двері. А щоб такі безпечні мешканці не створювали зайвих проблем поліції, їх спробують провчити: серед ночі поліцейські планують вдиратися в оселі городян, які не подбали про надійні замки або й узагалі мають моду не зачинятися на ключ на ніч. Переляканим і піднятим з ліжка роззявам прочитають лекцію про обережність і побажають доброї ночі.

Джентльмен ніколи не запропонує дамі горілку, якщо вона й так згодна.

50 видів вареників, млинці з м’ясом, сиром, капустою та ще й традиційні українські «Хріновуха» та «Медовуха» — ось далеко не повний список того, що проїжджі автобаном «Київ—Одеса» могли безкоштовно скуштувати в неділю на 236–му кілометрі траси. Саме там для всіх подорожуючих та відвідувачів мережі ресторанів «Батьківська хата» великий оригінал і народний ресторатор Михайло Поплавський відкрив «Пам’ятник варенику, який переміг кризу 2009 року».

Оскільки подія припала на переддень посту, то присутні скористались чи не останньою в найближчі сім тижнів можливістю розважитись: хто з пам’ятником фотографувався, хто м’яса наїдався. Проте більшість танцювала, пританцьовувала, а ще підспівувала запальні українські пісні — на честь відкриття пам’ятника варенику вони лунали весь день.

Коли ми беремо до рук стару фотографію чи квиток, що пролежав десь у шафі кілька десятків років, відразу уявляємо минуле. Три антикварних меню переносять в атмосферу небуденного столування давно минулих днів. Проте зафіксовану на цих аркушах історію можна спробувати відтворити у себе вдома уже у найближчі вихідні.

На Тернопільщині трапився безпрецедентний, принаймні для регіону, факт, пов’язаний із виборами Президента: голова Лановецької райдержадміністрації Василь Хомінець заявив, що знімає з себе повноваження голови адміністрації у зв’язку з перемогою Віктора Януковича.

Часті вірнопіддані месиджі Москві ще не інавгурованого Віктора Януковича — як сіль на свіжі виборчі рани галичан, котрі до останнього вірили, що їхні голоси на користь «меншого зла» захистять національні інтереси України. У другому турі президентських виборів «за» «солодку» Юлю проголосувало майже в 2,5 раза більше прикарпатців, ніж у першому, сягнувши рекордних по державі 88,89 відсотка. Свої голоси Тимошенко, за оцінками місцевих аналітиків, віддали не тільки більшість симпатиків Віктора Ющенка (його 17 січня підтримав кожен четвертий виборець Івано–Франківщини, у В.Ю. тоді було тільки трохи менше за Юлю), а й прихильники решти кандидатів, окрім «регіоналів» і затятих симоненківців. Оманлива безальтернативність лідерів ПР та БЮТ на пост Президента, задана політтехнологами ще задовго до старту виборчої кампанії, призвела до тотального розчарування галичан отриманим результатом.

У вівторок у великому конкурсі Берлінського кінофестивалю показали «Мед» турка Семіха Капланоглу та ірано–німецьку картину «Мисливець» Рафі Пітса. І ще багато картин у різних програмах. Журналісти переважно скептично оцінюють рівень передусім конкурсної програми. Утім це не новина — так буває щороку. Хочеться «чогось такого», а подібне трапляється рідко. Поки що журналістське журі журналу Screen Inernational найвище поцінувало румунську стрічку «Коли хочу свистіти, я свищу», далі картина Романа Поланського «Письменник–привид». Одначе попереду ще чимала частина конкурсу...

Старі, як світ, сюжети в оформленні цього автора, вже й церковній анафемі підданого, і в порнографії звинуваченого, щоразу виглядають напрочуд заманливими. Ось і цього разу нова книжка Олеся Ульяненка, до якої увійшов роман «Там, де Південь» і повість «Сєдой», дивує невгамовною енергією автора, спроможного робити з лайна минувшини цукерку популярного треш–чтива. Яким чином? А щоразу в один і той самий спосіб, коли, здавалося, бійки–пиятика і злягання–зґвалтування нам гарантовані, але ідеологічний катарсис надходить з іншого боку.