Учора у вищих навчальних закладах України проходив студентський референдум. Він мав на меті отримати підтримку українського студент­ства щодо проекту закону «Про вищу освіту», який активно просуває профільне міністерство.

Усього за пару тижнів до смерті Петро Тронько дав одній із газет останнє своє інтерв’ю. Там, зокрема, 96–річного академіка запитали: «Чи відчуваєте ви страх перед смертю?». На це Петро Тимофійович відповів: «Про смерть не думаю. Я люблю життя, воно — прекрасне!». І, напевно, був у цих словах щирим. Адже пішов із життя несподівано для всіх. Він так і не став пенсіонером у класичному розумінні цього слова — весь час працював, виношував різні проекти, брав участь у громадському житті.

В історії України Петро Тимофійович залишив помітний слід: він став рушієм у створенні музею просто неба в Пирогові, ініціював відновлення Музею «Козацькі могили» під Берестечком, Музею українського козацтва в Запоріжжі, двох зруйнованих соборів у Києві. Він є автором і співавтором десятків наукових праць, зокрема багатотомного видання «Історія міст і сіл УРСР» — такого літопису на мала жодна з радянських республік. Правда, академік боляче сприймав той факт, що через 30 років після написання цієї енциклопедії майже двi тисячі населених пунктів назавжди щезли з мапи України... Останнім часом Петро Тронько разом із колективом однодумців трудився над грандіозною 100–томною роботою «Реабiлiтованi iсторiєю».

Ми добре знаємо Петра Тимофійовича як громадського діяча. А яким був Петро Тронько поза офіціозом, з «УМ» поділилася його донька, Лариса Петрівна. Жінка зараз рідко буває в Києві — мешкає на дачі в передмісті, звідти зручніше навідувати в лікарні хвору матір, тож ми поспілкувалися з нею по телефону.

Учора надвечір Верховна Рада таки скасувала своє рішення від 20 вересня, яким постійно встановила на території країни «літній» час. Проте дійти згоди в цьому питанні парламентарiям удалося не одразу. Зранку за відповідну постанову проголосувало лише 216 депутатів iз 226 необхідних. До речі, автором цього документа є Голова ВР Володимир Литвин, який ще недавно був прихильником припинення практики переведення стрілок. Проте, розібравшись, яких дров наламали депутати тим рішенням, та «зважаючи на зауваження науковців, експертів», змінив свою думку.

Сергій Воронов, який очолює Департамент підводної спадщини Інституту археології НАН України, відомий в Україні передусім своїми «водними» проектами. Це він був ініціатором переходів на копії давньоруської лодії «із варяг у греки» та Великим шовковим шляхом, здійснених командою однодумців років із десять тому. В останні ж роки пан Сергій займався пошуком об’єктів підводної спадщини в Чорному морі, зокрема легендарного британського фрегата «Чорний принц», що начебто пішов під воду з величезними скарбами, та санітарного судна «Армєнія», на якому в роки Другої світової потонуло близько 7 тисяч пасажирів і членів команди. Але цьогоріч Сергій Воронов перекваліфікувався на «сухопутного» археолога й узяв участь в українсько–польській експедиції, що працювала на розкопках у Биківні.

«Краще гір можуть бути лиш гори, на яких ти іще не бував». Саме ці відомі рядки з пісні Володимира Висоцького спокусили українських журналістів на подорож польськими Карпатами. Правда, там вони називаються інакше — Бєщади. Хоча й такі ж мальовничі — зі стрункими смереками, пологими полонинами, сувоями запашного сіна на полях і отарами обабіч доріг, які стережуть кудлаті вівчарки. Тут зовсім нелякані олені й косулі, які користуються своїм «заповідним» статусом і, абсолютно не зважаючи на туристів, нахабно капостять на городах горян. А диких кішок розвелося стільки, що вздовж доріг можна часто зустріти попередження «Обережно, рисі!».

Міністр надзвичайних ситуацій Віктор Балога звернувся до Голови Верховної Ради Володимира Литвина з проханням ініціювати перегляд рішення парламенту про зміну порядку обчислення часу в Україні. Як ідеться в його листі, депутатське рішення про скасування «зимового» часу «негативно вплине на життєдіяльність значної частини громадян України, завдасть шкоди здоров’ю людей, призведе до певних економічних втрат, спричинить звичайні людські життєві складнощі». Особливо це відчують жителі західних областей України, де взимку тепер світлий час доби наступатиме аж після 9–ї ранку. Та й на решті території країни діти йтимуть у школу, а дорослі на роботу ще затемна. Очільник МНС наголошує, що це рішення було ухвалене без належного врахування пропозицій науковців, фахівців та громадської думки. Хоча спеціалісти якраз вважають природним і виправданим, з точки зору здоров’я людей та економічних інтересів держави, другий часовий пояс, який найточніше відповідає астрономічному часу. Тому, наголошує голова МНС, варто скасувати «літній» час і повернутися до звичного нам «зимового».

Українська влада розуміє тільки мову сили. Це красномовно довела акція протесту воїнів–афганців, на яку в кабінетах влади відреагували, можна сказати, просто блискавично. Минулої п’ятниці Прем’єр–міністр Микола Азаров підписав меморандуми з представниками всеукраїнських громадських організацій «афганців» та чорнобильців, які мають врегулювати наболіле «пільгове» питання.

Ще якихось шість років тому більшість усиновлених українських сиріт назавжди покидали Батьківщину й їхали жити за кордон до своїх нових батьків. Проте в 2006 році цю ситуацію вдалося переломити: українці нині всиновлюють значно частіше, ніж іноземці. «Якщо в 2005 році іноземці всиновили 2156 дітей, а українські громадяни — лише 1419, то, наприклад, у 2009 році з точністю до навпаки — 2380 діток знайшли нову родину в Україні, а 1426 малюків були всиновлені громадянами інших країн», — розповів на вчорашній прес–конференції в УНІАН Юрій Павленко, уповноважений Президента України з прав дитини. Це не може не тішити, але фахівців сьогодні турбують інші цифри: за останні два роки кількість усиновлених дітей зменшилася. Однією з причин цього є адміністративна реформа — Державний департамент з усиновлення досі перебуває в підвішеному стані, тож йому не до сиріт.

Сімдесят років тому на схилах урочища Бабин Яр розігралася кривава трагедія. Ми добре пам’ятаємо, що ті звірства чинили фашисти. І забуваємо, що це все–таки були люди. Обмивши ввечері руки від крові, вони писали зворушливі листи додому, цілували в них своїх фрау і кіндерів. Вони не народилися професійними катами. «Це зробили не звірі. Це люди зробили з людьми. І ми маємо про це пам’ятати», — наголошує Анатолій Подольський, директор Українського центру вивчення історії Голокосту.

Лише два тижні тому Україна попрощалася з академіком Петром Троньком, з чиєї ініціативи було створено музей архітектури і побуту в Пирогові. І ось знову втрата: вчора пішов із життя творець переяславських музеїв, довгорічний директор Національного історико–етнографічного заповідника «Переяслав» Михайло Іванович Сікорський. Він зовсім трохи не дожив до свого 88–річчя, яке мав відсвяткувати 13 жовтня.