Українські Збройні сили змушено успадкували рудименти радянського війська. Вони успішно це зробили, прихопивши з собою в майбутнє і те ганебне явище, на позначення якого воліють частіше користуватись сором'язливо-обтічним формулюванням «нестатутні взаємини між військовослужбовцями», — «дідівщину».

Після відставки з посади міністра оборони Євген Марчук розговорився. «Сумно дивитися, на якому політичному тлі завершує своє президентство Леонід Данилович Кучма. І не тільки тому, що відбувається взагалі зараз між кандидатами. А й такі круті заяви... Тому що заява Януковича (очевидно, про «хворобу націоналізму»? — Ред.), як би він це потім не коментував, — це свого роду символ», — сказав Марчук позавчора в ефірі «5-го каналу». Рішення Президента про своє звільнення екс-міністр назвав «дуже поспішним», і взагалі багато чого навколо відставки Є.М. «виглядало непристойно». Адже, скажімо, Кучма «або не знав, або забув, що до твердого ракетного палива, яке зберігають i утилізують на Павлоградському хімзаводі, Міноборони давним-давно вже відношення не має — це проблема Національного космічного агентства». Крім того, Марчук припустив, що найближчим часом будуть оприлюднені сенсаційні дані, які стосуються «касетного скандалу». Євген Кирилович натякає владі, що надалі гратиме не на її боці?

Про легендарний крейсер «Україна» говорять багато: для нашої країни цей «кораблик» — найпотужніша зброя на воді, «убивця» авіаносців, сталевий велетень і... головний біль. Уже 14 років цей красень стоїть без роботи на рідному Миколаївському суднобудівному заводі імені 61 комунара. Побачити його для людини, яка цікавиться зброєю і військовою справою, — за щастя. Він i справді вражає не тільки своїми розмірами (висота крейсера — 40 метрів, а довжина — 187), а й зброєю, якою начинений, — вона унікальна (аналогів деяким «сюрпризам» не мають навіть американці). На кораблі є розвідувальний вертоліт, торпедні апарати, реактивні бомби для підводних човнів тощо. Але Україні те все непотрібно... «Крейсер почали будувати у 1984 році, а на воду спустили у 90-му, — розповідає старший будівельник заводу Володимир Локтєв. — Наприкінці 90-х вирішили добудувати корабель для Військово-морських сил України — з перервами продовжували його будівництво аж до 2000 року. А тим часом виявилося, що у Воєнну доктрину України така потужна техніка не вписується, бо спроектований крейсер для боротьби з великими авіаносцями на океанських просторах. У Чорному морі йому просто ніде розвернутися».

Дивна річ відбулася з нашою країною: ще двадцять років тому сотні тисяч українців не відали, що підозрілі курники, пансіонати абощо на околицях їхніх військових містечок насправді — надсекретні об'єкти стратегічного призначення, де офіцери тримали напоготові ядерні ракети. Тепер кожен охочий може побачити на власні очі те, що упродовж багатьох років країна старанно приховувала: ракетний полк 46-ї ракетної дивiзiї 43-ї ракетної армії, який розташований за 30 кілометрів від Первомайська Миколаївської області, нині — Музей ракетних вiйськ стратегiчного призначення. Виявляється, наша держава — унікальний вiйськовий об'єкт, що зберiгся i став доступним для вiдвiдувачiв, вiдколи Україна скоротила свiй ядерний арсенал. У світі таких музеїв існує всього три (один — наш, другий — американський, ще один мають німці).

У рік 1991-й, коли Україна тільки здобула незалежність, проблема її безпеки набрала значної гостроти. На порядку денному постали питання про ставлення України до західних систем колективної безпеки і до системи колективної оборони СНД, про ядерну зброю та про долю майже мільйонного угруповання військ колишнього СРСР, розташованого на українських теренах. Вирішення цих питань пов'язували з головною метою того часу — збереженням та зміцненням здобутої незалежності, тобто із завданням виживання України в тодішніх дуже непростих умовах.
Прийняте в той час Верховною Радою рішення про розробку Воєнної доктрини держави було цілком своєчасним. Над документом працювала група фахівців-ентузіастів із Міністерства оборони, які ще не мали досвіду законотворчості такого рівня. Внаслідок цього, як відзначали пізніше експерти, перша редакція Воєнної доктрини грішила багатьма термінологічними, понятійними і смисловими некоректностями. Та, попри все, в документі було чітко сформульовано визначальні напрями політики безпеки України: без'ядерність і позаблоковий статус, і саме в цьому полягала роль першої редакції Воєнної доктрини України.

Напередодні президентських виборів дедалі більше кандидатів згадують про українських миротворців, яких доля, служба і бажання скористатися чи не єдиною нагодою заробити більш-менш пристойні гроші для сім'ї закинула до «гарячих точок» на політичній карті світу. Прагнучи заробити дивіденди у вигляді симпатій жінок, які переймаються долею наших хлопців, що гинуть у далекому Іраку (на війні чужих дітей не буває, і при звістці про такі трагедії здригається серце кожної української матері), дехто з лівих претендентів на президентську посаду ладен пообіцяти, що Україна взагалі ніколи «не працюватиме на Захід, який робить із наших солдатиків гарматне м'ясо». Тобто нікуди, крім хіба що до братньої Росії, якщо попросять, такий Президент українських миротворців не посилатиме, а звідти, де вони вже є, виведе. Однак, роблячи такі популістські заяви, їхні автори не згадують про те, що в цьому питанні, як, зрештою, і в усіх інших, треба керуватися насамперед інтересами держави. Адже в той час, як місії в одних регіонах планети завдають Україні шкоди у вигляді сумнозвісного «вантажу-200» і не мають жодного позитивного боку, участь наших миротворців у складі інших контингентів приносить користь і державі, і їм самим як професійним військовим. Про те, чим відрізняється, скажімо, миротворча місія України в Іраку від служби наших хлопців у Косовi або Лівані, «УМ» розповів народний депутат, член групи УНП фракції «Наша Україна» Георгій Манчуленко, який недавно побував у гостях в українських миротворців і в спекотній Африці, й у близькій Сербії та Чорногорії, а незабаром збирається відвідати Ірак.

Міністр оборони Євген Марчук презентував недавно Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року. «У мене немає ніяких сумнівів, що в 2015 році Збройні сили України будуть одними з наймогутніших у Європі», — резюмував чергове нововведення глава оборонного відомства. А центральний друкований орган МО — газета «Народна армія» — підкреслив, що «Стратегічний оборонний бюлетень містить у собі оцінку військових погроз для нашої держави, без чого неможливо виробити модель армії, яка необхідна Україні». Утім, якщо ж враховувати характер, розміри і наслідки «реформ», що охопили Збройні сили, то, здається, ніяку модель уже виробляти не потрібно. Наша армія вже давно схожа на модель — подібна на справжню, тільки не працює. І оцінювати військові погрози не обов'язково. Сьогодні дедалі більше спостерігачів переконуються, що найбільшу загрозу для обороноздатності держави становлять «реформатори» у погонах.

Більше ста активістів Славутської міської організації Конгресу українських націоналістів з Хмельниччини позавчора провели акцію протесту під стінами Міністерства оборони на Повітрофлотському проспекті столиці. Справа навіть не в політичних переконаннях пікетувальників, а у професійних вимогах. Адже всі вони — військовослужбовці 97-ї окремої механізованої бригади і військові пенсіонери Славутського гарнізону. Отже, протестували проти скорочення Збройних сил та злочинного ставлення найвищих посадовців до соціальних проблем військових.

У червні Фонд «Демократичні ініціативи» і Центр «Социс» провели соціологічне опитування, яке засвідчило різке (в порівнянні з попереднім місяцем) падіння довіри до всіх силових структур. Найбільше цей показник знизився у Збройних сил — на 18 відсотків (у СБУ — на 13, у МВС — на 12 відсотків). Міністр оборони Євген Марчук зі своїми мінус 47 відсотками — на другому місці після голови президентської Адміністрації Віктора Медведчука (мінус 52 відсотки), а в порівнянні з травнем узагалі попереду всіх українських політиків: місячне погіршення — на 8 відсотків.

За несплату боргів за спожиту електроенергію компанія «Київенерго» 15 липня відключила від електропостачання Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України. Про це, за повідомленням УНІАН, заявив черговий по Департаменту охорони здоров'я МО, і в «темряві» військовим медикам непросто було кілька днів професійно виконувати свої обов'язки. Крім головного військового госпіталю, від електропостачання, за словами чергового, також були відключені приміщення Центральної поліклініки Міноборони і Департаменту охорони здоров'я МО, який віднедавна очолив цивільний працівник Володимир Юрченко.