Безробітний «убивця» авіаносців

      Про легендарний крейсер «Україна» говорять багато: для нашої країни цей «кораблик» — найпотужніша зброя на воді, «убивця» авіаносців, сталевий велетень і... головний біль. Уже 14 років цей красень стоїть без роботи на рідному Миколаївському суднобудівному заводі імені 61 комунара. Побачити його для людини, яка цікавиться зброєю і військовою справою, — за щастя. Він i справді вражає не тільки своїми розмірами (висота крейсера — 40 метрів, а довжина — 187), а й зброєю, якою начинений, — вона унікальна (аналогів деяким «сюрпризам» не мають навіть американці). На кораблі є розвідувальний вертоліт, торпедні апарати, реактивні бомби для підводних човнів тощо. Але Україні те все непотрібно... «Крейсер почали будувати у 1984 році, а на воду спустили у 90-му, — розповідає старший будівельник заводу Володимир Локтєв. — Наприкінці 90-х вирішили добудувати корабель для Військово-морських сил України — з перервами продовжували його будівництво аж до 2000 року. А тим часом виявилося, що у Воєнну доктрину України така потужна техніка не вписується, бо спроектований крейсер для боротьби з великими авіаносцями на океанських просторах. У Чорному морі йому просто ніде розвернутися».

      Наразі бойова готовність крейсера становить 95 відсотків. З такою готовністю у радянські часи кораблі виводили в море на ходові випробування. «Україна» ж стоїть на приколі й чекає, поки вирішать її долю. Були варіанти продати його Китаю, Росії чи Індії (останні країни віднедавна проявляють особливий інтерес до крейсера). Говорили навіть про утилізацію корабля. А тепер з’явилася нова ідея — зробити з крейсера такий собі музей на воді. Працівники заводу кажуть, що охочих побачити унікальний корабель, постояти за штурвалом, на капітанському містку вистачає. От тільки «батьки корабля» вирішувати долю крейсера не можуть — чекають вказівки згори і вносять пропозиції. «Звісно ж, ми хочемо добудувати його і відправити у море — це буде ідеальний варіант, — каже заступник виконавчого директора заводу Леонід Ангелов, — цей крейсер — головний біль не тільки для заводу, а й для країни загалом. Техніку потрібно постійно випробовувати, а грошей на це немає, у Воєнну доктрину він не вписується. Рішення, як використовувати корабель, поки що не прийняте. Ми категорично проти утилізації корабля — тут праця кількох десятків тисяч людей, це наше дітище».

      Поки вирішується доля корабля, працівники заводу могли б заробляти на організації туристичних маршрутів. Сам по собі крейсер — цікавий організм. Побачити, як живуть офіцери Вiйськово-морських сил, мріє багато людей. Тут розміщено 70 кают для мічманів та офіцерського складу, можна навіть зазирнути в адміральську каюту (непогане помешкання із двох невеличких кімнат (спальні, кабінету та санвузла). До речі, тривалість автономного плавання крейсера — 30 діб, тому й умови для життя членів екіпажу створені відповідні — басейн, сауна, їдальня. Цікавою є й кают-компанія, у якій відбуваються наради. Кімната розрахована аж на 78 осіб і від звичайної кімнати для нарад відрізняється хіба що прикріпленими до підлоги стільцями. А ще можна через спеціальну збільшувальну трубу «навести» умовну ціль і відчути себе адміралом...

      Орієнтовна вартість крейсера — 250 мільйонів доларів США, а коли його добудувати, то коштувати «Україна» може й півтора мільярда доларів. За отримані гроші можна було б не тільки розрахуватися із боргами перед виконавцем замовлення — заводом, а й побудувати кілька бойових кораблів нижчого класу для Військово-морських сил України. Тим часом простій «України» щомісяця влітає державі у солідну копієчку — 280 тисяч гривень — саме стільки коштує утримання корабля у належному стані. Таких крейсерів на миколаївському заводі було випущено чотири. Три з них наразі належать Росії.