Коли люди не звертають уваги один на одного, суспільство не може нормально розвиватися, переконані організатори Суспільного тижня, що цього листопада вперше широко відзначався в Україні. Мешканцям Києва, Донецька й Одеси запропонували нагоду осмислити й спробувати попрактикувати солідарність. Про це — наша розмова з одним з ініціаторів «тижня» — директором Інституту релігії і суспільства УКУ Лесею Коваленко.

Із часу розпаду імперії зла і відновлення української державності перманентне протистояння — економічне, інформаційне, політичне — Росії з Україною як колишньою колоніальною територією і не припинялося ні на мить. А з приходом до влади Путіна його доктрина повернула Росію до збирання втрачених земель і утвердження світового гегемонізму.

Невеличкому поліському селу Мостище, що на моїй рідній Камінь–Каширщині, судилося нещодавно опинитися в епіцентрі неабиякої уваги. З усіх–усюд їхали миряни, священики, журналісти («УМ» теж повідомляла про це в номері від 19 вересня ц. р.), аби переконатися, що ікона Божої Матері «Скоропослушниця» справді замироточила. Відтоді як факт цей було підтверджено, а митрополит Нифонт відслужив молебень у хаті Тетяни та Василя Федчиків, де ця ікона замироточила, до Мостища почало прибувати ще більше народу. Їдуть автомобілями, підводами, ідуть пішки. Люди йдуть до Божої Матері зі щирою молитвою, але кожен зі своїм, потаємним. Чому саме в домівці цієї звичайної поліської родини, чому саме в цьому нічим не примітному куточку Поліського краю Бог явив таку милість? Адже мироточення ікон вважається добрим знаком. Ікона мироточить на щастя, щоб нашу віру зміцнювати. Хоча існує й інша версія: ікони мироточать переважно в часи великих соціальних потрясінь. Не хотілося б земне пов’язувати з духовним, але, судячи з останніх подій на українському урядово–парламентсько–президентському фронті, потрясіння нас справді чекають немалі. І вже невдовзі. Може, мостиська Богоматір намагалася нас попередити про них?

На Маковія, за історичним переказом, почалося повстання гайдамаків у Холодному Яру в 1768 році. «І смерклося, а в Чигрині, як у домовині. Сумно–сумно. Отак було по всій Україні против ночі Маковія...», — писав Тарас Шевченко у поемі «Гайдамаки». Історики переважно не погоджуються, що цей виступ проти польського й московського панування розпочався у серпні. Багато хто вказує на кінець травня. Утім і митрополит Української автокефальної православної церкви Василь Липківський (розстріляний комуністами у 1937 році) пов’язував початок гайдамацького повстання з днем пам’яті святих Маккавеїв, що вшановується церквою 14 серпня. У своїх проповідях глава відродженої Української церкви часто наводив паралелі між старозавітною історією, українською минувшиною і сучасними йому подіями. Свою докторську дисертацію в Київській духовній академії він присвятив дослідженню боротьби Маккавеїв за визволення Ізраїлю.

Від святкування 1020річчя Хрещення Київської Русі багато чекали. Хтось очікував вирішення розколу в українському православ’ї і чітких кроків до об’єднання православних церков. Хтось — переходу Української Православної церкви Київського патріархату під омофор Константинопольської церкви. Чекали гучних заяв і декларацій. Багато хто чекав конфліктів і скандалів: міжцерковних та з державою. Натомість все пройшло похристиянськи: тихо й мирно. Відбулися богослужіння, прозвучали виступи, від яких небо не впало на землю. На перший погляд — нічого особливого не сталося. Проте сталося дуже багато, і вагомість цих подій ще належить усвідомити, як і їх вплив на майбутнє української православної церкви. Про значення 1020річчя Хрещення Київської Русі та подій, що супроводжували цю дату, «УМ» розповів голова Державного комітету України у справах національностей та релігій, один із найавторитетніших наукових дослідників православ’я Олександр Саган.

Святкування 1020–ліття Хрещення Київської Русі залишило по собі більше загадок і тем для розмірковування, аніж чітких відповідей на посталі давно питання. У неділю, перш ніж покинути Київ, Вселенський патріарх Варфоломій I заявив на площі перед секретаріатом Президента, що підтримує створення єдиної православної церкви в Україні, але в межах канонічності. Доктор богослів’я в галузі канонічного права, патріарх Варфоломій, очевидно, уявляє, яким чином це може бути здійснене.

В Україні останнім часом обговорювали дві можливості: або УПЦ Київського патріархату буде визнана канонічною й увійде до складу Константинопольської патріархії як митрополія (з подальшою можливістю створення патріархату), або буде створено якусь нову церковну структуру, куди на рівних засадах увійдуть частини єдиної колись Київської церкви. Перша версія загадкова: на святкування не прийшов предстоятель УПЦ КП Філарет, і, наскільки відомо, він особисто з Вселенським патріархом не зустрічався. Утім друга версія також нечітка: у неділю надвечір, після зустрічі в резиденції предстоятеля УПЦ МП у Лаврі патріархів Вселенського і Московського, керівник відділу зовнішніх церковних зносин митрополит Кирило повідомив журналістам, що «питання про від’єднання канонічної Української православної церкви не стоїть на порядку денному». Сам же патріарх Варфоломій повідомив, що «ще не готовий» узяти під свою опіку Помісну православну церкву в Україні. Окрім того, як стало відомо «УМ», Собор Київського патріархату, призначений на вчора, було перенесено. Ймовірно, саме тому, що поки не було чіткого «сигналу» від Варфоломія I?

На території Києво–Могилянської академії, у церкві Святого Духа, храмі ХVІІ століття, невдовзі може з’витися перше офіційне представництво Православної церкви Константинопольського патріархату в Україні. «Є таке церковне поняття «подвір’я» — представництво певної церкви, — пояснює теперішній настоятель храму Святого Духа і викладач «Могилянки» отець Юрій Мицик, — ідея виникла «у верхах» кілька років тому. Це добра ідея, і ми радо пожертвуємо цю церкву Константинопольському патріархату заради єдності церков». Розмови про це тривають уже віддавна, а минулої неділі все могло вирішитися: наново освячену півтора місяця тому патріархом Філаретом Святодухівську церкву мали відвідати Вселенський патріарх Варфоломій та Президент Віктор Ющенко. Як розповів отець Юрій, приїхала вже навіть охорона високих гостей, але звістка про стихійне лихо на Західній Україні змусила Президента змінити свої плани.

За різними даними, на недільне богослужіння біля пам’ятника Володимиру–Хрестителю зібралося від 5 до 15 тисяч прихожан, переважно Московського патріархату. Відразу за рамками безпеки я нарахувала з десяток торгових точок, де молоді монашки жваво продавали свічки, іконки, просфори. Мішки з цими церковними хлібцями стояли просто на дорозі, поряд зі смітниками.

Донецька паства не дочекається свого Московського патріарха. Вчора ввечері Алексій ІІ мав торкнутися стопами рідної московської землі. Раніше планувалося, що 29—30 липня предстоятель РПЦ проведе на Донеччині, де відвідає Спасо–Преображенський собор та Святогірську лавру. Зміни в графіку патріарха Алексія пояснюють по–різному. Речник митрополита Донецького і Маріупольського Ілларіона Георгій Гуляєв повідомив донецькому інтернет–сайту «Острів»: «Патріарх дуже засмучений. Він планував і був серйозно налаштований на приїзд у Донецьку область, однак вік і переживання з приводу певних моментів, які були в Києві, завадили його візиту.»

Щодо приналежності до тієї чи іншої гілки українського православ’я, то кількісно громадяни України розподілилися так: найбільше опитаних є прихожанами Київського патріархату (30,1%), далі йдуть ті, хто визначили себе як «нерелігійні» (26%), на третьому місці вірні УПЦ Московського патріархату (20,4%), ще 7,8% назвали себе прихильниками Греко–католицької церкви, півтора відсотка — Української автокефальної церкви, а ще майже відсоток респондентів представилися як протестанти.