«Прочани». Клична форма

За різними даними, на недільне богослужіння біля пам’ятника Володимиру–Хрестителю зібралося від 5 до 15 тисяч прихожан, переважно Московського патріархату. Відразу за рамками безпеки я нарахувала з десяток торгових точок, де молоді монашки жваво продавали свічки, іконки, просфори. Мішки з цими церковними хлібцями стояли просто на дорозі, поряд зі смітниками.

Натовп спершу монотонно виспівував молитву до Богородиці, утім на третьому десятку повторів спів обірвався: позаду почулася ніби стрілянина. Виявилося, це стукотіли жіночі підбори. Група екзальтованих дам, які першими дізналися, що «вже йде Алексій!», побігли поближче до оточеної парканом доріжки. Натовп, забувши про молитву, кинувся туди ж. Отож майданчик перед пам’ятником святому Володимиру на чверть години перетворився на футбольне поле. Народ уболівав, шаленіючи: «Алексій! Алексій!». Коли люди замовкали, притомившись, з юрби чувся голос того чи іншого «пастиря» — і маса знову підхоплювала ім’я московського патріарха. Потім заскандували: «Алексій — наш патріарх!», — отже, початок богослужіння потонув у цих вигуках.

Літургію співслужили патріарх Варфоломій, патріарх Алексій ІІ, а також митрополит УПЦ МП Володимир і представники православних церков світу. Такого духовного представництва Київ не бачив упродовж сотень років. Шкода, що переважна більшість прихожан, які були присутні на службі просто неба, так і не помітили цієї потужної світлої сили... Служба велася грецькою мовою і церковно–слов’янською (у російській транскрипції). Молилися за Україну і народ. При поминанні владик спершу згадували Вселенського патріарха Варфоломія, потім — Алексія, тоді архієпископа Афінського, митрополита Володимира і архієпископа Антиохійського. Над причастям промовляв грецькою Варфоломій. Врешті патріарх Алексій ІІ перед усім людом вимовив у поминанні: «Святійшего Варфоломія Константинопольського, Вселенського патріарха». Мабуть, важко було визнати, що Вселенський патріарх усе ж існує, адже центром всесвітнього православ’я йому бачиться Москва, а Варфоломія російські ЗМІ називають патріархом Стамбульським, у кращому випадку — Візантійським.

Такого скупчення московських віруючих, як на Володимирській гірці в неділю, Київ ще не бачив. Атмосфера нагадувала «синій майдан». Кілька фанатичних жінок закутали голови хустками в барвах російського державного прапора. Солідний дядечко в окулярах тримав жовту «корогву» з чорним двоголовим орлом і написом «За вєру, царя і Отєчєство». Він час від часу комусь телефонував, бідкався, що «тут одні лише жовто–блакитні прапори», і велів роздобути корогви з портретом царя, російські триколори і плакати з «підходящими написами» для хресного ходу. Неподалік молодики демонстрували всім нашвидкуруч змайстрований плакат: «Украина, Россия, Белорусь — святая Русь». Не дочекавшись кінця служби, натовп кинувся до паркану над дорогою, якою мав іти Алексій. Тим часом один з організаторів акції обходив територію з мегафоном, кликав усіх на хресний хід до Лаври.

Впадала в око різниця між подіями на Володимирській гірці і на Софійській площі, де всі мирно усміхалися, незважаючи на дощ.